|
Пам’ятаю ліс дрімучий, Під ногою скрізь мохи́, Біля ґанку стік гримучий В лапах сонної вільхи... Спомин: пу́гачі кричали, Як ввійшов у темний ліс, Богу строгому з печалі Про незбутні сни моливсь. Дикий, сам у димній хаті, Як у давній казці, ріс, За вікном стояли раті Дивних сосен та беріз... Помолюсь святій іконі На горищі у пітьмі, Понесуться, наче коні, Наді мною хмари-дні. І зажеврівши, з-за лісу Бризне вітер чебрецем, Ніжно гладячи з навісу, Наче лапою, лице. Загортаючи у листя Все, що зайве, що мине, Від страхів стежки розчистить, Поведе у сни мене. Йшов крізь хащі, мов палати, Вітер часу хмари ніс, Накруги юрби́лись раті Древніх сосен та беріз. Пам’ятаю: ліс дрімучий, П’яти грузнуть у мохи́, Близь воріт ручай гримучий В лапах сонної вільхи...
|