|
Золотяться долинами ниви І чорніють грачі на ріллі. Ах, чому ж ви задумались, зливи, Ніби жаль вам моєї землі?.. Як й колись, місяць зореньки водить, Мов ту рать бойову богатир, І роки́ за роками проходять, У безвісну зникаючи шир. Та ж бо Русь без кінця і без краю, І над нею блакитний димок. Що ж і я не співаю – ридаю Над людьми, над печаллю думок? І примарилось: полум’я пляма Перед лихом зажевріла даль – І згустила туман над полями Небувала у світі печаль...
|