|
Сторож нічних зачарованих плес – ліс понад лоном вод. Весел нечутний задумливий сплеск – Тиші тонкий акорд. Промінь торка очеретів струну, спить на воді трава... Небо зникає і тіні вогню в тінях густих хова. Гострі, як жала, встають комиші, Весла, як два крила. Краплі спадають на вигнутий щит, Тане густа імла. Зірка вночі опустилась в глибінь, Змерзло тремтить в воді... Ліс, насуваючись, кидає тінь, Повний чужих надій. Темні дерева окремі, як ми: Кожному – по зорі... Заспані хвилі пливуть від корми, Хмари пливуть вгорі. Наче в колисці, затишно в човні... Плине в безмежжя час... Білі лілеї і зорі ясні Кращі усіх прикрас.
|