|
Всесвіт мій – такий маленький він Кілька кроків – і стіна туману. І тривога в серці – ніби рана. І в ушах, відлунням, передзвін. Це вже осінь. Правда, дуже рання. Та з прикмет усе тобі ясне: По етапу вітер на заслання З павутинням павука жене. Ніби в запечатанім конверті Бакаї в прозорості срібла. Це лише ескіз, це начерк смерти – Ранку вересневого імла.
|