|
І мене розстріляють. Печально, спокійно Я пройду крізь тюремну слизьку каламуть. Перед взводом поставлять. І точний і стрійний Ряд гвинтівок підніметься, цілячись в грудь. Швидкоплинно згадаю вірші Гумільова, Лиця – друзів розстріляних, – майже святі. На солдат подивлюсь – будуть дивно суворі І похмуро-безжалісні очі катів. Поспішивши назустріч рокам моїм бідним, Являть страшні секунди виснажливий біг. Залпу я не почую. Обличчям бо зблідлим Упаду в закривавлений колючий сніг.
|