|
Затискає нас епоха! І чорт зна: чия вина? Нам завжди погано трохи: То в’язниця, то війна, Спека то, то завірюха, Як на полюсі мороз! Їсти розпочнеш севрюгу, – Розвивається склероз! Відтягнувшись, йдеш з гулянки, Зліт до неба, – камнем вниз, То впадають в кризу банки, То ти сам впадаєш в криз! Тільки вгледіш кралю файну, Щоб сказать коханню: «Но!», А тебе в «підчовен» пхають, А «підчовен» – йде на дно! То шовки, а то – заплатки! Спиш солодко – марш вставать! Додають тобі зарплати – Припиняють видавать! То – в житті все «доганяєш», То твій мозок: «Я мовчу!» То дві тонни піднімаєш, То сто грам не по плечу! То – фурор, розквіт кар’єрам, То летиш з вершин в кар’єр. Дивишся то мільйонером, То – бомжем, як Агасфер, То комолий, то битливий, То пузатий, то – кишка! То усіх жінок любимий, То побита вся башка! То з тобою п’ють, як з братом, То і пику воротять! То назвуть тебе Сократом, То так просто скоротять! То крізь різнобарв’я перти, То безбарвною смуго́й, То куєш собі безсмертя, То до тебе йдуть з косой! То це що ж виходить, братці? Правда де? Комфорт? Уют? З цим всім треба розібраться!.. Або жити. Як дають.
|