|
Треба посуд вимити – хочеться перебити. Це відчай, Господи, повір, це не лінь. Як же це важко, Господи, – вічно любити. Кожен ранок, Господи, кожну тінь. Крізь вікно видніється обмерзлий рай, Тьмяним яблуком моченим манила зима. Як я благала тоді: «О, Господи, дай!» – Ось! – відповідав, – та будеш нести сама.
|