Блукаючий сюжетКозак у дівчини, питає одне: «Коли ти, Оксано, полюбиш мене?! Я шаблею проти мечей паничів Здобуду цехинів тобі й дукачів!..» Дівчина косу запліта напоказ: «Ворожка мені нагадала якраз Таке: я того полюблю над усе, Хто неньчине серце мені принесе!.. Хіба за цехини – додастеся краси?! Ти – неньчине серце – мені принеси!..» Із миті тієї козак затужив. Не сьорбав борщу, саламахи не їв... Шаблюкою неньчині груди розтяв, Його, заповітне, до себе узяв, В картатий рушник завернув, навманці, Й те серце несе в кострубатій руці... Та, щось ув очах по дорозі не так: Як сходив на ганок, спіткнувся козак... І матері серце, що впало в пісок, Збудилося, враз: «Не забився, синок?!»
|