Пам’яті Володимира ВисоцькогоЯкі пісні були в поета, та ними дні не помічай. Ти не зникай з лиця планети, прошу тебе я, не зникай! Жив не даремно, робив діло, та ніжно й безпорадно жаль душі живої, твого тіла! Прошу тебе я, не зникай! Не тільки ноту, або ж гаму, ти кидав в світ і кидав в зал, – к для коханої, для мами, живий, в плоті – ти не зникай! Ти обіляй хулу й наклепи, пустуй, придурюйся, базарь, й лише з обличчя у планети, прошу тебе я, не зникай. Запал очей та пар дихання, – поборник правди, маг тепла, – з Таганки, з будь-яких компаній ти не зникай, попрошу я! У календарі немилосерднім посмертну бачу я зорю. Мені розкажуть: зник в безсмертя. – Ти не зникай! – я говорю. Співав, як жив ти – небрехливо, сміявся, шкодний шолопай... всьому говориш, що в нас живо, мені, як всім: – Ти не зникай!..
|