Море спало при тихій погоді. Та не знаю, що у них вийшло: Супротив законів природи, Супротив повір’їв колишніх, Супротив заповітів та генів, За життя не ставлячи шеляг, – У безумстві якімсь шаленім Викидались кити на берег. Поміркуй про це до пуття: Ну, до чого такий театр? Там у них нормальне життя, – Розповів у кіно Іхтіандр! Кораблі тонули не раз В їхній вольній могутній хвилі. То чому ж вони всі нараз Покидали свою стихію? То примарився їм гарпун, Ачи трапився він насправді? З глузду з’їхав старий Нептун, Чи касаток заїли зграї? Ну, а може, й не параноя, – Справді хтось наплював їм у душу? Що для нас – у вир головою, То для них – із води на сушу. Їм плисти б, щоб ніхто не спиняв, До зірок здіймати фонтани. Їм народжувати б китенят І плекати їх в океані. Не зарадиш чужому горю, Треба вірити в кращий жереб... Тільки страшно, – коли із моря Викидається кит на берег.
|