|
Доброзичливці знай базікають, Запевняють всерйоз мене: До ста років із гаком житиме, Хто щоранку бігать почне. Слідкувати за шлунком і нирками, Ще й про нерви дбати пора!.. Тільки як хвилювань уникнути – Нам таких не дають порад. Пожаліти себе – то втішно так, Та не можу забути ніяк Всіх покинутих, зраджених, скривджених Дітлахів, жінок чи собак. Порівняти навіть не знаю з чим Їх образу непоказну, І вогнем хвилювання гаряче Душу вразить у глибину. В бік ножем мене штрикав болісно Чи то злодій, чи душогуб, Щоб я став перед ним навколішки, Щоб я гідність свою забув. Хоч коліна дрижать сполохано, – Та скоритись не можу ніяк: Хвилювання гарячим спротивом Затискає пальці в кулак. От пройшла сіроока юність – Красота посеред метушні, І комусь услід посміхнулась, Та здалося раптом – мені! Попри те, що не по дорозі нам, Не побачимось більше либонь, – Хвилювання всупереч розуму Сколихнуло в серці вогонь. Я не дуже-то вірю в призначення. Довіряю, з ким довго дружив. Що страшніше самотності начебто? – Без кохання удвох назавжди. Ось на сцені стою перед вами я, Хоч до цього зовсім не звик, І джгутом хвилювання розжареним Перехоплює мій язик.
|