|
Я слухав, – це було колись, давно, – Як два молодики, які все знали, З висот тодішніх мод і настанов Над нашим поколінням кепкували: «Галоші з патефонами – відстій, Можливості вже інші та потреби; Прогрес крокує по планеті всій, На звалище дідів занудних треба!» ...Навиліт через нас пройшла війна, Дитинства відібрала половину. Підвали довго ще лякали нас Й виття сирен пожежної машини. І чесним видавалося мені, – Не те щоб пільги, титули, медалі: Щоб дітям, що зростали при війні, Воєнний рік за два зарахували. Так, ми старі. Та ніде правди діти: В усі часи гірчить воєнний дим... І нас, напевно, зрозуміють діти, Які скуштують схожої біди.
|