|
Давши відсіч, задкуючи, з сутички ми відступили. Важко дихати нам, і розпалені м’язи дрижать. Поряд ми сидимо, зализавши поранені жили, Й захід сонця палає, мов рани іржа. Талісмани, повір’я, прикмети нас не врятували – Хай дитина в них вірить й останній на світі простак. Зодіаків та всіх гороскопів – замало Супротив доброзичливців та забіяк. Не жадаю їм помсти, мов скривджений граф Монте-Крісто, За всі ночі безсонні та чорні задушливі дні. Та вода залишилась прозора і чиста, Як вони кісточки перемили мої. Ти провчало мене так нещадно, життя, так навмисно, – Вже б на часі, та я до твоїх поворотів не звик. Якщо справді вчимось на своїх помилках особистих, Стану я твоїм учнем сумлінним повік. Буде час – перевальцем, без поспіху підемо далі, На ходу усвідомивши квітку, травинку чи лист... Не буває ж весь час щоб угору, бо є перевали, Хоч іще невідомо, що легше – угору чи вниз. Десь позаду лишились маленькі мої перемоги, Та крізь біль відчуваю, як впевненість в грудях зроста, Що попереду десь найважливіша пісня ще вродить, І що бійка попереду десь головна і свята. Не втікали – задкуючи з сутички ми відступили. Важко дихати нам, і здригаються м’язи живі. Поряд ми сидимо, зализавши поранені жили. Ось і вітер уже зализав захід сонця в крові.
|