|
Прохолодно в ліску, Зелено й тихенько. Я лежу і пасу Череду маленьку. У корівок моїх Між трави стежинки. Я рахую на них Чорненькі крапинки. В них нема ні хвостів, Ні копит, ні ріжок, Та зате в тих корів Так багато ніжок. Їх жену на моріг, Б’ю по круглих спинках. У руці не батіг, А суха травинка. Та одна із корів Раптом, – що за диво? – Вище хмар угорі В небо полетіла. Ну і ну! От діла! Не було і мови, Щоб, як птиця, могла В небі буть корова!.. Їй услід я скажу: В небесах удачі! І колись розв’яжу Нелегку задачу. Недарма морщу лоб, Думаю своє: Значить, є в небі Бог, Бо корівка – є!
|