|
Земля моя! Ясні твої поля, твоїх степів чарівна даль. В буянні трав сивіє ковила, як матерів твоїх печаль. Твої зарошені луги, і золоті твої стоги, твої лани, що без кінця... Чи йдуть жнива, а чи бої – з тобою всі сини твої, завжди з тобою їх серця! В твоїй землі – зола нічних вогнів, Зола пожарищ світових. Та в тій золі – лиш прах твоїх синів, А душі їхні – в нас самих! Твої зарошені луги, і золоті твої стоги, твої лани, що без кінця... Чи йдуть жнива, а чи бої – з тобою всі сини твої, завжди з тобою їх серця! В тобі краса ранкової пори, Ти сяйвом виповнений вкрай... Як золоті – колосся кольори В твоїм гербу, мій рідний край. Твої зарошені луги, і золоті твої стоги, твої лани, що без кінця... Чи йдуть жнива, а чи бої – з тобою всі сини твої, завжди з тобою їх серця!
|