|
Засипають землею байрак – Дубняку і вільшини затіння. І куріє суглинистий прах, І повисла над яром шпаківня. Та й вона вже ось-ось упаде Під коток у жорству щебеневу. І широка дорога пройде Там, де стоячи вмерли дерева. Я не проти прогресу. Ні-ні. Розумію масштаби й великість... Прошу, часе, в моїй стороні Збережи хоч яку-небудь дикість, Збережи комишів гущину, Збережи і шипшину, і вишні, Й ту незайману ще тишину, Із якої ми всі колись вийшли. Збережи сільські верби в імлі, Чорні гнізда і сплетені крони, Хай спокійно живуть на землі Хоч звичайні граки і ворони.
|