1Хлопчаком я вишпортував міни Із важенних весінніх грунтів, Вдалині рожевіли руїни, Поряд пролісок перший зацвів. Треба дуже спокійно вдивитись, Перевірити кожне стебло. Ось і міна. Куди-бо їй дітись?! Розгортав я поволі «кубло». Детонатори в кожній «каструлі», Три сталевих ростки, три чеки. І сталеві округлені кулі, В них доцільно плескаті боки. Вже не вірю, що справді було це. Чом так легко я ризикував? А на кулях тих сяяло сонце, Я коробки страшні розкривав. Зайвий рух – і за ним небуття. Виправлять було б помилку пізно. Та дароване, мабуть, первісно На щось інше було це життя. 2Якщо я не учасник війни, То не думайте, люди, неначе Тим стражданням не знаю ціни, Від яких і дорослий заплаче. Я учасник жахкого вогню, Коли вікна і двері палали, Бомбували мене день по дню, «Мессершмітти» прицільно стріляли. Я з тридцятого в світі живу. І роками для фронту не вийшов. Та сьорбнув я біду фронтову Серед білих воронезьких вишень. Я частенько в лікарнях лежу – В череп влучила куля тодішня. Про дороги я вірші пишу... Власне, це вже розмова про інше, Не бентежте мене і рідню, Що медалі нема – це ж деталі. Я учасник жахкого вогню, Що, здається, вартіше медалі.
|