|
Літа свої бачу згорілі і літа. Була моя сила живлюще зігріта Потужним диханням живого тепла, Її оживляли й незримі світла. Щасливим я був чи на щасного схожим, Як той, хто єлеєм помазаний Божим, Та мушу ховатися з даром своїм, Співать, як пастух, у проваллі глухім. Пощадо священна, збагнув я лиш нині, Що всі насолоди мої швидкоплинні В устах були медом, але в животі В полин обертались, в трутизни круті. Я бачу з порога високих святилищ, Що вів мене шлях лабіринтом чистилищ, І знаю, нарешті, яким я катам Себе віддавав, збагатілий життям; Які там вогненні тортури бували, Що пам’ять напоєм чарівним змивали, Щоб далі в горінні згасаючих днів Щасливий багач все біднів і біднів!
|