|
Олександрі Василівні Гольштейн Гість Півночі! Веде твоя дорога Під міста осяйливого врата, Де сяє храм, де мрія золота, Біля його високого порога. Там упокорена краса убога Серед нужденних стін, там – піета; Іди туди, де тишина свята, Щоб гостем бути на вечері Бога. Тут світова печаль, хиткий потир, Незримі промені – з-під тлінних ліній, Тут сили Зла долає смирний мир. З вікна вузького світить вечір синій, Оповиває Красоту ефір – Вона вже сходить в жертвенний трикліній.
|