|
Якось раз я о нічній годині Сумно із побачення ішов у тьмі. Вірте – не вірте: раптом по стежині Ноги в танець повели мене самі. До дівчини знов вела доріжка, Тихо у віконце я постукав їй. Виждавши трішки, погукав я нишком: – Гей, дівчино мила, вийди-но мерщій! Раз, два – взуйся хутенько! Як тобі не сором спать? Славна, кумедна, прехороша Йєнька Знову нас кличе танцювать. Разом з нею ми ішли від дому По знайомій вулиці у котрий раз. Стукали в вікна всім своїм знайомим, То дарма, що був уже не ранній час. Скоро стала вулиця тісною, Наш танок нікому спати не давав. І так завзято з хмаркою легкою «Йєньку» ясен місяць в небі танцював. Раз, два – взуйся хутенько! Як тобі не сором спать? Славна, кумедна, прехороша Йєнька Знову нас кличе танцювать.
|