|
Ознаки кризи відчуваю І, зрештою, я всім кажу: – Кривавий привид десь блукає, Бо дурні перейшли межу. Як колись зерна, або каву, Не втоплять дурня, і не вб’ють, Вирощують його, цікаво, І для потомства бережуть. Екрани демонструють нині Його безцінний дублікат, В слаборозвинені країни Везуть, як напівфабрикат. Вельмикаліберні є гади Дорівнюють – опліч плече. А є і на дрібні витра́ти, З місцевих кадрів дурні ще. Їх маса, як в Стамбулі турків, І не злічити – ого-го. Скільки годується придурків В тіні великого того! Розумні – рідкість нині, точно. Та й не зустрінеш – не біда. Мудрець шукає, наче квочка, Не надто явного гнізда. А дурень – дурі не ховає, Бо його носять на руках. Він всіх розумних охмуряє, Й розумні – в дурнях ходять, жах. Дурень – він різний. Він ліричний, Себе публічно в груди б’є. Майже завжди патріотічний, Хоч трохи надто десь, але... Міцніший дурень – свій, столичний, І переляк – йому не друг. А є ще дурень потойбічний, Прямолінійний, як бамбук. Хвать дурня! Ну, шановний, милий, Дурив? Дурив. Сідай в тюрму. А тут нові дурниці хвилі Накрили, змили – ні Му-му. Безсила магія закляття, Одне чудове є заняття – Червоним чимось, як биків, Дражни всесвітніх... чуваків!
|