|
Ходить хлопець – чи то мимо, Чи до серденька мого... Поморгає ледь очима – І не скаже хоч чого... І хто його знає, чого він моргає... Чого він моргає – і хто його знає... На гуляння прийде зрідка, Наче зіронька майне... Попрощавшись біля хвіртки – Ледь відвернеться й зітхне... І хто його знає, чого він зітхає... Чого він зітхає – і хто його знає... – Що сумний, – його питаю. – Чим гірке життя твоє? – Втратив я, – відповідає, – Серце бідне вщент своє... І хто його знає, навіщо втрачає... Навіщо втрачає – і хто його знає... Надіслав листа той хлопче Загадкового – дарма: У рядочку – крапок кочки, Здогадайся, мов, сама І хто його знає, на що натякає... На що натякає – і хто його знає... Розгадати важко все це, І не мрій, і не чекай!.. Тільки солодко так серце В грудях – тануло бодай... І хто його знає, що тане, буває... Чого так буває – і хто його знає...
|