|
Мов завмерло село, всі поснулись, Ані рипне, ні блимне ніде, Тільки чути, як затишком вулиць Десь гармонь самотою іде. Попід всіми ворітьми блукає, Вийде в поле, знов верне до хат, Мов когось серед пітьми шукає, І не може ніяк розшукать. Прохолодою дихає з неба, Рясно струшує яблуня цвіт... Ти признайся, кого тобі треба, Гармоністе закоханих літ. Може тут вона, поруч з тобою, Та не зна, чи її це ти звеш. Чом блукаєш всю ніч самотою, Чом дівчатам заснуть не даєш?
|