|
Коли заманулось, у чорну годину, Початись жорстокій війні, Покинув козак свою рідну хатину, Майнув на гарячім коні! Даремно – козачка його молоденька, Аж – марить! – ту мить – підсочить, Коли він поверне!.. – Чекає, вірненька: Коли ж він додому примчить!.. ...Де – вітер, морози, неначе багнети, Де плинуть століття, віки, Де пущі, замети, на березі Лез и Спочили – козацькі кістки. Коли помирав, у хвилини безсилі, Козак і благав, і молив: Червону калину аби на могилі Товариш йому посадив!.. «Хай пташка щораз приліта на калину І вільно щебече мені!.. Мені, бідоласі, про рідну Вкраїну Співа заповітні пісні!..»
|