|
Пам’ятаю: ще я дівкою була, Наша армія кудись походом йшла, Вже надвечір – я стояла край воріт, А кіннотників – пітьма!.. – Закрили й сві г! Красень-пан тоді під’їхав на коні, «Дай води, – сказав, – напитися мені!», Він напився, ще й – красунею назвав. Нахилився. І мене – поцілував! Він поїхав, вслід – дивилась, ледь жива, Геть зомліла, – пішла кругом голова! Красень-пан – перед очима все стояв Й цілу ніч мені заснути не давав! А недавно, – вже я вдовою була, Чотирьох вже дочок заміж віддала, Генерал прибув і в нас квартирував, Тяжко зранений, – так жалібно стогнав! Я, як глянула, вдивилась... – Боже ж мій! Так це ж – він, той самий красень молодий! Той же голос, очі й лагідні слова, Тільки... – геть вся чисто – сива голова! Молодою – красень-пан мене згадав І мене від себе все не відпускав, И знов – всю ніч я, наче маків-цвіт, цвіла И цілу ніч з ним – молодою, знов, була!
|