|
У дім в той ранок вість прийшла тяжка. Писав комбат: «Утрата нелегка. Над річкою ваш муж поліг в бою За Батьківщину зоряну свою». Жона замовкла. Слів їй не знайти. «Як сину, хлопчику, про це розповісти. Не так щоб тяжко вчитись хоч було? Ні не скажу...» А за вікном мело, А за вікном бурану сивий шал, А за вікном заводи, сніг, Урал. В той день і в школу вість прийшла тяжка. Сказали: «Школярі, утрата нелегка. Володі батько у вогні, в бою За рідну Батьківщину кров віддав свою». І син про це від друзів-школярів узнав, Сидів між ними він, весь вечір він мовчав, Пішов додому потім, думав: «Що робить?» І матері рішив не говорить. «їй нині ж на завод іти вночі, Сказать про це – заблудиться йдучи». З тих пір об нім увечері і вдень Як про живого річ і мати й син веде. Пригадують усі його слова І як пісні співав, як сина цілував, І як любив скоріш прийти в свій дім, І для любові їх живий насправді він. Сльозу лиш мати уночі змахне Та син в подушку, криючись, сплакне. А вранці треба вчитись, жить, перемагать. І як сердець їх силу передать!
|