|
Де б ти не був, товаришу, – на далекосхідному схилі, В Арктиці сніжнобілій чи у південнім Криму, – В дні оці Ленінграду спогади твої милі, Серце твоє і розум віддані, друже, йому. Як ми закохані в нього! Яке воно рідне і миле Усім республікам нашим, Волзі, Уралу, Москві, Місто чудове, велике, повне краси і сили, Що лежить на широкій і могутній Неві. Ми до нього звертались, прихильники давні, щирі. Кожен дім, кожне місто в дні всенародних свят Раді були почути голос його в ефірі; «Слухайте, Ленінград! Слухайте Ленінград!» І здавалося всім нам: на площах побідних Ідемо ми, й пісні урочисто звучать. Яке воно миле і рідне, прекрасне і світле Місто назване іменем Ілліча, Сина втішав я: «Виростеш, хлопчику, трохи, І тебе повезу в Ленінград, де учився і я молодим, Поблукать по садах, по мостах, по дорогах І подихать повітрям, повітрям свіжим, морським». І до цього от міста, міста щастя і слави, На людей миролюбних Республіки Рад Наближається ворог підступний, лукавий, Нас і наших дітей ненависник і кат. Вище хвиля здіймайсь всенародного гніву, Шлях катам перетни, щоб до нас не пройти! Підіймайсь наша зненависть, дужа й смілива, Непідступним ти муром Ленінград захисти! Місто Леніна знало дні боїв і тривоги. Ленінградці – безстрашні. У когорті одній, Від родимих застав по воєнній дорозі В бій загони ідуть, за Вітчизну у бій. Це все кіровці, – найвідважніші люди. Це все сталінці, – це радянський народ. Ворог рветься вперед, та у пень його знищено буде, У могилі безславний кінець жде фашистських заброд. Переможцями йтимем, упевненим кроком Серед рідних людей і веселих вогнів, По мостах Ленінграда, по проспектах широких Ми своїх поведемо синів-соколів!
|