|
Тепер, в диму війни, коли гримлять простори І мчаться в бій сталеві кораблі, З якою гордістю про дружбу ми говорим Народів нашої радянської землі. Ми школи будували скрізь для учнів, Та ворог налетів на сад наш осяйний. В дні мирного труда були ми нерозлучні, А ще міцніша дружба в дні війни. Я бачу світлий день Таджикистану, Розкинувся засніжений Памір. Таджики там працюють безустанно, Мета одна в них – перемога й мир. Я бачу Білорусії рівнини, Іде в пісках туркменських караван. І Грузії сади, і села України, Вірменію і древній Єреван. Узбеки, росіяни і чуваші – Одна сім’я, одна в нас світла путь: Усі міста і всі народи наші В труді і в битвах мирний день кують. На фронт карел з аджарцем виїжджає, їх не страшить снарядів смертний свист. Грузинові-пілоту помагає Своїм вогнем казах-артилерист. І росіяни з краю і до краю Встають, щоб разом ворога громить, їх повноводна Волга проводжає, Тайга безкрая вітами шумить. Над нашим щастям чорний ворон кряче, Та в грізному, несхитному строю Ведуть народи бій за честь, за щастя наше, За Батьківщину сонячну свою.
|