|
Люблю на Кремль дивитись в надвечір’я. Над світом він зорить землі усій. Люблю я Волги плин, люблю безмежний шир я і спів сибірських рік, задумливий в міжгір’ях, Люблю тебе, Урал, могутній красень мій! Я – росіянин. В руську я природу Закоханий – стихія це моя. Я – росіянин, син великого народу, І з гордістю дивлюсь на Батьківщину я. Вона будує, в ній новітнього красою Змогли колишні мрії розцвісти, Росіє, Русь – могла б ти стать такою, Коли б радянською не стала ти? Твої сини штурмують небо й води Від кримських скель до полюса, вважай. Я – росіянин, син великого народу, Я з гордістю дивлюсь на мій радянський край. Тебе шанує світ. Ти – днів нових начало. Ти світиш маяком для чесних і живих. Я знаю: це тому, що слово «руський» стало Близьким навіки слову «більшовик». Росіє – ти ведеш сім’ю республік дружну, То – Жовтня дочки всі. Могутні ви тепер! Я – росіянин. Так! Щасливий я і мужній: В моєї матері багато є сестер. О, як усі вони напрочуд смілі, сильні! Росіє, світе мій, – почуй слова мої: Тому ти так щаслива нині й вільна, Що є такими ж сестри всі твої. Так стверджує поет, і так його вустами Народ великий, древній промовля: Брати нам, руським, всі, хто разом з нами іде під стягом – сяєвом Кремля. Могили згадую – стає на серці хмуро. Дивлюсь на мир долин, а згадка йде гірка: Тут руський ліг, долаючи Петлюру, Там українець впав, женучи Колчака. Уклін, богатирі! Кружляє зграя вража, Та ми спокійно ждем. Нехай гримить гроза. В огнях боїв родилась дружба наша, Киргизе, друже мій, мій побратим казах. Як я люблю сніги вершин Кавказу, Дібров північних шум. ферганських нив прибій! Я народивсь в Москві, та серцем, серцем разом З тобою, мій Баку, Тбілісі рідний мій! Мені тридцятий рік. І міць в мені – залізна. У мене друзі є, – яв світі не один. Я – росіянин, такі Я – син соціалізму, Радянської землі громадянин!
|