Я їхав в Ашхабад. Удосвіта – зупинка. Маленька станція. Тут гомону нема. Піски та вітер. Не пливе й хмаринка. Сусід в вікно зирнув: – Ахча-Куйма. Я вибіг, хвилюванням весь обнятий. На мене враз повіяло тепло. І тінню горя, тінню болю й втрати Безхмарний простір миттю затягло. Ось тут ви йшли, дітей в серцях плекали, Ось тут страждали ви, та сліз не пролилось. Ось тут вас інтервенти розстріляли, Ось тут безсмертя ваше почалось! Ахча-Куйма, піски Туркменистану. Наш поїзд дві хвилини тут стояв. А я не знав ніколи Шаумяна, І руку Джапарідзе не стискав, І Ваню Фіолетова не бачив, Знайомий з Азізбековим не був, Ні з ким, хто за Радвладу у гарячих Пісках Ахча-Куйми навік заснув. В життя я входив, їх синам ровесник, їх образ хвилював нас, школярів. В піснях та у переказах чудесних їх імена в дитинстві я зустрів. В лісах дрімучих, біля океану Про них народів древніх співи чуть. На вулиці Степана Шаумяна Танкісти ; підводники живуть. Бійці безсмертних мужність уявляють, Коли у битвах важко їм іти. І діти, що не знали їх, гуляють В тінистім парку Двадцяти Шести Вітчизно, на почесну варту стань ти! Дивись: в далі зникає кряж горбів. Які шпіони, вбивці, окупанти Не цілились в серця твоїх синів? ...Так, двадцять шість – живі! Знамена гордовиті Над ними майорять, літа ідуть. Все менше тих, що знали їх, на світі, Все більше їх народи узнають. Про них співець перекази складає, І молодь, їх вивчаючи діла, До сили їх і волі припадає, Мов спраглий до ясного джерела. Вони між нами. Смерть і час ніколи Життя їх не зуміють стерти слід. Так прикладом гартує нашу молодь історія боїв, історія побід. В лісах дрімучих, біля океану Могутні їхні образи живуть. По вулиці Степана Шаумяна З Чапаевим в піснях танкісти йдуть. Бійці безсмертних мужність уявляють, Коли у битвах важко їм іти. І діти, що не знали їх, гуляють В тінистім парку Двадцяти Шести. Марк Зісман ?