|
Я був в Самарканді. По Волзі плавав. Я мчав у небесній страшній вишині. Свій слід у газетах військових зоставив, На канонерках читав пісні. В червонофлотськім я грав джаз-банді. У шахту спускався, здіймався я. І всюди – в Свердловську, в Кузнецьку, в Коканді Я був як поет, як людина своя. В шинелі, в шубі, в чалмі сніжнобілій, Посеред пустель і північних крижин, Стрічав мене друг мій ровесник змужнілий – Вітчизни великої відданий син. І хоч не піднявсь я на крилах до слави, Я бачив – він знає, що в серці ношу, І любить за кожну пісню – і навіть За ту, що я завтра йому напишу.
|