|
Ввійшла революція в місто суворе, Знаменами й кров’ю розцвіла. Матроса Охріменка Власа з «Аврори» Воля висока її зняла. Вона вручила йому бронепоїзд. Лишила до виїзду мало днів. Сунув маузер він за пояс, Кровинку-стрічечку в петлю вдів, – Дуже рішучий він був мужчина, – Вийшов в осінній, останній дощ, Сказав бронепоїзду: – Ех, машина, По всьому видно, пропадьош! В якій я школі сидів на парті? Який із мене полку водій? Але ж в ревкомі сказали: «Шпарте!» І я лиш «Бувайте!» сказав тоді. І поїзд мчався крізь гул і темінь, Крізь дощ і бомби, крізь свист і дим, І сім властей із семи губерень З жахом стежили за ним. А він по дальніх маршрутах чистив, І світ весь брало від цього в дрож. І п’ять імперій і шість міністрів Бліднули від блиску його зорі. І з острахом питали грізнії лорди В час громадянських воєнних тих літ: – Хто ж такий, хлопець оцей гордий, Герой, що стрясає світ? Хто його ввів на всесвітню сцену? Що він на мислі має, хоче чого? І плату яку незміренну Відчислить доведеться вбивцям його? – А він проносився крізь дим і порох. Саджав урядників і станових. І хто ті злічить міста, у котрих Він владу Рад установив! Його на приціл вороги брали, Страхаючи смертю його в грозі, Мости офіцери підривали, Рейки розгвинчували князі. І бронепоїзд його пробитий Ніччю в приволзьких глухих лісах Від правоесерівського динаміту Взяв собі напрямок – на небеса. Він вижив дивом. Він вигоїв рани. В шпиталі чоботи примірив до ноги. Узув і крикнув: – Смієтесь рано, Мої відчайдушні, вороги!.. – Єдиним махом, бистрим ходом Влас Охріменко, балтійський вовк, Зібрав в сто сімдесят душ піхотний, Беззавітний, смертельний полк. Зносячи холод і голод довгий, Гукнув він партії: – Я готові І партія кидала його до Волги І знов перекидала в Ростов. Він скуштував і вогню й газу, Біля всіх воював узбереж, Помирав він чотири рази Для того, щоб не померти все ж! І, дивлячись, зграя ворогів яструбина Не розуміла одного: Через що ж така незгубима Сила шалена його? Та змовкли гармати. Зробилось тихше. Влас Охріменко вже не в огні. Влас Охріменко зник – і не пишуть Газети світу ні слова об нім. Та потай все ж думають дряхлі лорди В жахний для них, теперішній час: «Що ж він робить, оцей гордий Герой, що турбував тоді нас? Може, позбавлений чину й шаблі? Може, немає у нього справ? Може, сили його заслабли? Може, гнів його уже спав? Про що він в цей вечір дума-гадає? Хто йому милий і ким дорожить?» І я відповім оцій підлій зграї, Відповідь хай увесь світ облетить: По-перше, він під прапором партії, По-друге, знаходиться він у Москві, По-третє, в школі сидить за партою, – У нього алгебра у голові. Дуже рішуча-бо він людина. Він в академію зразу ж пішов, Він опановує серце машини, Нерви стратегії, лад іноземних мов. І поряд з ним хлопці – такі ж подобою, З якими спокійно ми підем в бої. І з ким порівняю його? З Армією Червоною, Із неповторним шляхом її.
|