Комедія у віршах на 3 дії, 7 картин

Зміст

Дійові особи

  • Надія Коврова – аспірантка інституту історії, 25 років.
  • Михайло Гаранін – парторг інституту, кандидат наук, 29 років.
  • Яша – аспірант, 25 років.
  • Крилов Іван Іванович – депутат Верховної Ради, капітан далекого плавання, 52 років.
  • Петров – директор інституту, академік, 70 років.
  • Суздальцев – заступник директора, професор, 45 років.
  • Здобнов – доцент, 36 років.
  • Незнайомка, потім Катя, 20-22 років.
  • Тьотя Маша – гардеробниця.
  • Комендант гуртожитку.
  • Рибкін – службовець похилого віку.
  • Міліціонер на Камінному мосту.
  • Дама, що молодиться.
  • Перший соловей.
  • Другий соловей.
  • Третій соловей.
  • Дівчина на вечорі.
  • Секретарка.
  • Гуляючі на Ленінських горах, співробітники інституту, студенти.
 

ПРОЛОГ

На завісі перетинаються промені світла. У прорізі завіси Надя Коврова. Видно голову, руки. В руці телефонна трубка.
Надя
(набираючи номер)

В Москві весна! По садах із дзвоном
Біжать, вируючи, струмки води.
Що це сталось у нас з телефоном?
(В трубку.)

Гуртожиток? Знову не туди?
Що? Тут живе громадянин Рибкін
І дуже просить не заважать?
Рибкін, послухайте, сталась помилка.
Та я вам два слова хочу сказать...
Не кидайте трубку, хоч ви й не раді.
Годі вам сердитись хтозна-чого.
З вами говорить така собі Надя.
Вона дуже щаслива. І все. Всього!
Світло гасне.

ДІЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША

Ленінські гори. Початок травня. Вид на Москву.
Надя
(наспівує)

У Москві, коли хоч день пробудеш,
І поїдеш потім в дальню путь,
То Москви ніколи, де не будеш,
Розлюбить не зможеш, ні забуть.
Підходить Гаранін.

Мишо!
Гаранін

Надю, я вам сказать хотів...
Надя

Я знаю.
Гаранін

Що знаєте?
Надя

Все.
Гаранін

Сумнівно...
Надя

А ваші очі, Мишо, без слів
Мені про все розказали сумлінно.
Гаранін

Надю, послухайте, в довгії мочі...
Надя

Ви думали про мене? Коротше.
Гаранін

Надю, повірте, сказати я хочу...
Надя

Ви мене покохали? Повірю. Коротше.
Гаранін

Надю, я прошу!..
Надя

Ух, грізний дядя!
Погляньте, на тому березі як...
Гаранін

Ви можете бути серйозною, Надю?
Надя

Серйозною? Як вам сказать? Так!
Гаранін

Надю! Не вмію я грати словами:
Ви – талант!
Надя

Гордість Москви!
Гаранін

Те, що комусь не дається роками,
Легко і з жартом берете ви.
Надя
(жартівливо)

І вельми я вдячна за все це природі.
Гаранін

За вами – успіх, вам таланить.
Про 12-й рік ви написали й відтоді
У іх зуміли заполонить.
А Суздальцев наш постарів, посивів,
Роками над темою цею сидів.
Г раптом сюди не відома нікому
Білоголова прибрела
І з веселою піснею, не знаючи втоми,
Першу премію відняла.
Вас розхвалили...
Надя

По-вашому, надто?
Гаранін

«Новий талант!» – у пресі кричать,
Знайшли, що книжку видати варто...
Надя

В школах її почали вивчать!
Гаранін

І ви зазнались. Зоря інституту,
Перша робота, премія, ах!
Надя

Більше, Гаранін! Я, може бути,
Зараз триматиму другу в руках.
Приступ спинять я не маю охоти.
Зазналась, та не занедбала діла!
Про декабристів свою роботу, –
Гаранін, заздріть! – Я вже. здала.
Другу роботу закінчено. Все.
Академік Петров її вже читає.
Секретарка відзив сюди принесе.
Я попросила: терпіння немає.
Гаранін

Нам ви роботу не показали.
Надя

Академік хай перш перевірить мене,
А тоді покажу.
Гаранін

Ну, звичайно, вважали
Рядовий учений не збагне.
Є друзі, та де вже там їм,
Розуму доля не всім приділила.
Ви – світило і світлом своїм
Ділитесь тільки з іншим світилом.
Надя

Гаранін! Так можемо ми й посвариться!
Гаранін

І стільки, як ви, нам ніколи не знать.
Надя

Ви не хлопчисько – вам скоро тридцять.
Гаранін

І ви не дівчинка – вам двадцять п’ять.
Надя

Я вам цього не забуду, Гаранін.
Ні, не вберегти вам голови.
Гаранін

І тіпьки подумать, – на серці рана
Через чудовисько таке, як ви.
Надя

Ах, ви чудовиськом мене назвали!
Чи варто ж чудовиська всюду шукать?
Гаранін

Я хочу, щоб ви, Надійно, знали,
Що я довіку вас буду кохать.
Я вас, Надійно, повік не залишу.
Як горе чи хворість обірвуть ваш труд,
Ви лиш гукніть мені: «Де ти, Мишо!»
І я відгукнуся: «Надю, я тут».
А зараз піду, щоб не мучитись марно.
Настрої ваші цілком ясні.
І Іад усією Москвою хмарно,
Щоправда, помітно це тільки мені.
Надя

Меланхолія?
Гаранін

Значить, нема надії?
Навік?
Надя

Ну, хто поручиться за вік!
Гаранін

Ви мені жить не даєте, Надіє!
Надя

Ви дуже, Гараніп, смішний чоловік.
Я з вами, Гаранін, давно знайома.
Ви – кандидат наук, ви – парторг,
Але мені смішно стає, коли дома
Я уявлю себе з вами удвох.
Гаранін

Сміх нерозумний!
Надя

Сміюсь, як умію.
Оце резолюція вам моя.
Гаранін

Раніш я не вірив, що жінки – змії.
А тепер я бачу, що ви...
Надя

Змія?
Правильно, Кобра!
Гаранін

Ви неможлива.
Надя

Я зводжу десятки людей з ума.
Краще на весну погляньте... – Красиво!
Гаранін

Кому весна, а кому зима.
(Виходить.)
Надя
(вслід)

Мишо!
(Біжить за ним )
Входять Яша і Незнайомка.
Яша

Так от, ми з вами гуляєм,
В серце запала навік ця година,
А як одне одного звати – не знаєм.
Скажіть, як вас звати?
Незнайомка

Людина.
Яша

Знову те саме ви заспівали!
Точнішу відповідь дайте мені.
Ми тістечка їли, ситром запивали...
Незнайомка

Шкода вам грошей?
Яша

Ну, що ви? Ні!
Доле! І знов мене не зрозуміли.
Погляньте, – пари. Повернуться в дім,
Ім’я коханої, з ким гомоніли,
В пам’яті легко викликать їм.
А я? Прилечу, мов пташина, до хати,
Все пригадаю, як наяву,
Схочу у мріях вас ніжно назвати
Та як? Ну, яким вас ім’ям назову?
Особисто мене звуть Яша.
Я аспірант. Тут гуляння у нас.
Вся тут весела компанія наша;
Історики – люди привітні, і вас
З ними я був би радий познайомить,
Але ж я не знаю, як ваше ім’я?
Незнайомка

От, слово честі, Яшо, ви – комік!
Яша

Та роль зараз дуже трагічна моя.
Незнайомка

Ну, годі вас мучить!
Яша

Пора кінчати.
Ви бачите, в горі моє лице.
Незнайомка

Мене дуже просто – Катею звати.
І день мені сподобався цей,
І наша зустріч, і ції гори,
Розмови, тістечка, сміх, пісні...
Але ви знов зажурилися?
Яша

Горе,
Горе туманить очі мені!
Дві години я з вами гуляю,
Зачарований вами давно,
А іцо про вас я, Катюшо, знаю, –
Ім’я, тільки ім’я одно.
Катя

Що ж вам анкету заповнити треба?
Яша

Ви знову не так зрозуміли мене!
Розстанемось ми, і нахмариться небо,
І радість душу мою обмине.
Катя

Чую вже стогін її і прокльони...
Яша

Бачите, пари... Яка це краса!
У всіх є улюблені телефони,
Адреси завітні... А я – завжди сам.
Якщо нудьга свою пісню заводить
Або самотність кличе в бори,
Їм на поміч одразу приходить
Міський телефон – набери й говори.
Швидко номер вони набирають.
Ніжне слово шепочуть: «люблю».
Телефонну станцію благословляють.
А я? Кого я благословлю?
Катю, словечко одно-єдине.
Невже це розлука? Не вірю ніяк?
Може, ще стрінемось?..
Катя

Там, де годинник?
Яша

Який?
Катя

Ще домовимось.
Яша

Так?
Катя

Чи на зеленій лавці у сквері...
Яша

У сквері? Вухам своїм не вірю!
Але ж мені тільки ім’я відоме.
Катенько, ви олівець візьміть.
Чуєте, близиться пісня знайома.
Швидше ваш телефон запишіть.
Швидше! Чуєте, шум, співомовки...
Катя

Вас ваша знайома не підведе...
(Взяла олівець.)
У цю хвилину юрба гуляючих вилітає на сцену, проноситься, як вихор, і вибігає, забираючи з собою Катю.
Яша

Це що таке? Землетрус чи масовка?
Катю. де ви? Катенько, де?
(Біжить услід.)
Входить Надя, за нею три молоді хлопці з гітарами. Вони, видимо, гналися за Копровою.
Надя

Відчепіться!
Перший соловей

О, це неможливо!
Так от, перед вами три солов’ї.
Давайте зараз ніжно, красиво
Прославим Коврову, друзі мої!
Пишуть про неї часто газети,
Академік Петров за неї завжди.
Отож, почнем.
(Рекомендує.)

Соловей номер третій.
Соловей номер другий.
Соловей номер один.
(Співає.)

Неукам скажем:
Ковровою наше
Місто гордиться й нехай
Скаже лиш слово
Надя Коврова,
Слухає весь рідний край.
Всі

Вір нам на слово,
Надю Коврова,
Втратили ми супокій.
Зглянься над нами,
Над солов’ями,
Ніжно всміхнися з-під вій!
Перший соловей

Скажемо прямо:
Надя так само
Скрізь, як в науці, мастак.
Гляне привітно –
І в серці розквітне,
Як в полі весняному мак.
Всі

Надю Коврова,
Вір нам на слово,
Втратили ми супокій.
Зглянься над нами,
Над солов’ями,
Ніжно всміхнися з-під вій!
Перший соловей

Від імені солов’їної бригади
З успіхом хочемо вас привітати.
Надя

Не думаю, щоб солов’ї були раді
Таких новоявлених родичів мати.
Краще б на травку ви посідали,
Прийняли б запрошення моє
І не дуже голосно проспівали
Що-небудь хороше, не своє.
Хоч, може, буде старе все знову,
Але й не погане.
Перший соловей

Мерсі за пораду!
Сідають віддалік, за підгірком, співають. До Наді підходить доцент Здобнов.
Надя

Приємно бачить доцента Здобнова.
Здобнов

Спитати, спитати прийшов я вас, Надю...
Надя

Про що?
Здобнов

Про дуже важливу справу.
Відкрить вам душу і мислі свої.
Хто це тут щойно співав без угаву?
Надя

Так... Початкуючі солов’ї.
Здобнов

Вони далеко?
Надя

Он, за підгірком.
Здобнов

Нас не чують?
Надя

Думаю, ні.
Здобнов

Живу я сам. Жить самотньому гірко.
Я вам скажу, а свій присуд мені
Можете зараз не говорити...
Надя

Натяків цих не збагну я ніяк.
Здобнов

Я поясню вам.
Надя

Прошу пояснити.
Здобнов

Я вас кохаю.
Надя сміється.

Вам смішно?
Надя

Так.
Такий збіг обставин!
Здобнов

Якого роду?
Надя

Освідченням я не бачу кінця,
Така вже, мабуть, сьогодні погода:
Згубно впливає всім на серця,
Оживляє якісь там приховані центри.
Якось дивно хвилює кров,
І, як висновок, всі кандидати, доценти
І солов’ї прославляють любов.
Здобнов

Сміятись не вартої Ви – гордість країни.
Надя

Ого, оцінка – найвищий бал.
Здобнов

Для мене ви є ідеалом людини.
Надя

Це я – ідеал?
Здобнов

Ідеал.
Ваша робота, ваші шукання
Дорогі і співзвучні мені.
Я так би сказав: я в океані
З вами лечу на хвилі одній.
Все запальне у вас, юне і вірне,
Усе цікаве, хоча і спірне.
Ви дуже розумна, велика ви сила.
Ми вас повинні цінити, збагніть!
Ви і фізично й морально красива.
Надя

Промову цю склали ви заздалегідь?
Здобнов

Розберіться уважніше в цьому факті,
Не бийте згарячу будь-куди.
Надя

У ідеала кепський характер, –
Люблю подражнить.
Здобнов

Подражнить? Півбіди...
Ідуть... Хай буде це все між нами.
Надя

Куди це щодуху ви подались?
 
Здобнов

В самотність... у мрії... Коли я не з вами,
То я одинокий, самотній скрізь.
(Виходить.)
Входять Гаранін і Яша.
Гаранін

Кажуть, Надю. мене ви шукали?
Надя

Ні, і не думала навіть.
Гаранін

Шкода́!
Значить, збрехали?
Надя

Значить, збрехали.
Яша

Товариші, у мене біда!
Зустрів я дівчину, звати – Катіоша...
Іншої в світі такої нема.
Я їй освідчився... Звірив їй душу,
Спитав телефон, і раптом – пітьма;
Юрба налетіла, море, лавина!
Вмить підхопила Катюшу мою.
Я за нею, лоток перекинув,
Налетів на спину чиюсь.
Хтось мене лаяв, штовхнув раз і вдр\те,
Я вліз у костер, крізь болото пройшов,
Та незнайомку, Катю, друга,
Дівчину милу, ніде не знайшов.
Ви тепер веселіться, гуляйте!
Радійте! Я в горі, в журбі – один...
Мені залишилось ім’я тільки – Катя!
Скільки в Москві живе Катерин?
Десять тисяч, двадцять чи тридцять?
З якою із них я знайомий, скажіть?
До кого звернутись? Де правди добиться?
Дружбу свою ви мені доведіть!
Гаранін

Може б, слід написать у «Вечірку»?
Надя

Може, тугу розвіє час?
Яша

Ех! Я сяду тут на підгірку,
З горя деревом стану враз.
(Сів віддалік.)
Надя

Пристрасть така рідко трапляється.
Гаранін

Надю, то ви не шукали мене?
Входить Суздальцев.
Надя

Ні! Заступник директора ось наближається...
Суздальцев

Він запізнився й себе клене.
(До Наді.)

Секретарка поїхала до Петрова,
Відзив за двадцять хвилин буде тут.
Дуже радий, що праця готова.
Жде перемог ваших весь інститут,
(Оглянувся навколо.)

Усі – свої. Пропозицію вношу...
Яшо, вип’ємо келих до дна!
Грузовик закуску привіз хорошу.
Яша

Тільки духовного прагну вина.
Надя

Я хвилююсь. А тут чудово.
Пропоную тут вчотирьох погулять.
Солов’ї за підгірком почали нову пісню. Співають.
Гаранін

Чуєте, друзі, співають знову!
Прошу, послухати.
Надя

І співать.
Надя і Гаранін
(співають)

Розлилась Москва – ріка широка.
Чом на серці лід о цій порі?
По мостах московських одиноко
Часто я гуляю до зорі.

Москва мені всміхається
Чарівна, як завжди! –
У груди хай вривається
Твій голос молодий.

Скажи устами ніжними
Хвилюючі слова,
Велика, безбережная
Чарівнице Москва!
Під час співу входить капітан Крилов, зупиняється, слухає.
Гаранін

Я на Москву надивитись не можу!
Суздальцев

Я так само.
Надя

І я.
Я тепер сюди рідко приходжу,
А в дитинстві бувала щодня.
А Москва, Москва вдалині шуміла,
І від мрій ішла обертом голова.
Я мужніла, вона молоділа,
Москва.
Гаранін

Москва...
Суздальцев

Москва...
Надя

Де ти, дитинство, ясне моє, де?
Куди відпливло весняною порою?
Життя! 1 кожний в нього іде
Своїми стежками, своєю ходою.
Гаранін

Часто в житті нам доводиться туго.
Вперто іди до ясної мети.
Я хотів би життя разом з другом,
Міцно за руки взявшись, пройти.
Щоб вірним словом я друга міг втішить,
Щоб дружба була, як маяк уночі,
Щоб інколи він казав мені: «Мишо!»
А я йому...
Яша

«Надю!»
Гаранін

Яшко, мовчи!
Надя

Звичайно, з друзями бути чудово!
Та я люблю і сама поблукать.
Ціню я людей незламного слова,
Що вміють за себе відповідать.
Життя – це гори. В них сам один
Іде подорожній до верховини,
Іде він між скель, серед гроз, між крижин.
Світ перед ним розступається синій.
Його не розчавиш, як муху, я знаю.
Гаранін
(жартівливо)

Ось чому ви співаєте гімн!
Надя

І вірьовку цілком відкидаю,
Яка когось іншого зв’язує з ним,
Що ж! Коли власної сили замало,
Падай! Яшо, думка твоя?
Яша

Якщо б мене й Катю вірьовка зв’язала,
То за вірьовку, звичайно, я.
Надя

Я за гордих людей стою,
Які не бояться страшної зав’юги
І покладаються не на силу друга,
А на свою.
Суздальцев

Копровій здається все просто і ясно,
Чужі їй слова «журба», «сумувать».
Даруймо це їй. Вона ж прекрасна,
А прекрасному як не прощать-’
Важко в житті отак зразу й злетіть.
А людина – це, знаєте, Надю, не пташка.
Надя

Дехто літ тридцять може сидіть,
І не доб’ється нічого – важко!..
Яша

Надіє!
Надя

Сміливо один виліта,
Інший крильми безсило тріпоче,
В небі гордо летить літак,
А внизу по землі колимага гуркоче.
Суздальцев

Та є літаки, а є й метеори:
Блисне на мить і назавжди погас.
Яша

Боюсь, що повітряні теми ці скоро
Призведуть до аварії нас,
А я забув парашута взяти.
Суздальцев

Весна! Деньок же скажу я вам!
Надя

Ні, товариство, навіщо ці жарти!
Талант, він мусить бути сам.
Ну, хто з ким-небудь ділив його марно?
Хто щастя, хто славу в юрбі добував!
Крилов

Ви бували в Центральнім басейні полярнім?
Всі обернулись до нього.
Надя

Ні, не бувала.
Крилов

А я бував.
Надя

За натяк я дуже вам вдячна, проте
Зараз мені він не може згодиться.
Я не торкаюсь льодів, експедицій,
Про талант у нас мова йде.
Про те, що, як зірка, він сяє ввесь час
І не підвладний начальника слову.
Крилов

І таланту, товаришко, теж раз у раз
Доводиться дрейфувать, як «Сєдову».
І талант криголама часом потребує,
Щоб вийти із криги йому помогли.
Надя

Товариші, громадяни, що я чую?
Звідкіля ви з’явились? Коли?
Яша

Можливо, з неба.
Крилов

Навряд, запевняю.
Мені недоступні польоти такі.
Я на річковому прибув трамваї,
Встряв у дискусію біля ріки.
Пробачте мені! З дороги збився.
Занесло на прогулянку, дивака.
Згадував, мріяв і от – заблудився
В околицях даного городка.
Не туди, видно, крок направив.
Марно по цих місцях блукаю.
То ви, як виняток із ваших правил,
Мене підтримайте.
Надя

Обіцяю.
Яшо, миттю виконуй наказ:
Провести філософствуючого моряка.
Крилов

Ух ти І Вона бойова у вас.
Суздальцев

Бережіться Ті язика!
Яша

Попливем. Все одно я в печалі.
Засидітись тут – можна смерті діждать.
Ви тут дівчину не стрічали?
Крилов

Стрічав, звичайно, як не стрічать?!
Вони тут щебечуть, як пташенята,
Їх тут багато, адже – весна!
Помічав і гарненьких дуже багато,
А мене не помітила ні одна.
Немає в них інтересу до мене,
Вилно, в супутники їм не годжусь.
Я їм частиною лісу, напевне.
Таким ось дубом столітнім здаюсь.
Яша

Не такий вже ви древній! Старіші бувають.
Крилов

Пробачте мені, що ввірвався. На все...
Виходять.
Яша
(кричить здалеку)

Налю, внизу секретарка чвалає,
Від академіка відзив несе.
Надя

Мишо! Біжімо її зустріти!
Вибігають.
Суздальцев
(сам)

Я на сумний настроєний лад,
Перед нею – всі скарби світу.
Хапай, користуйся, бо ти – талант!
А мій баланс, мій доробок – убогий.
Адже моєю ця тема була,
Підповзав я роками до перемоги,
А вона перемогу – прийшла і взяла.
І вчора сказало щеня якесь:
«Посередній учений». Що гірш може бути?
Нею колектив захоплений весь,
А я – колимага у інституті.
Бути останнім судилось мені.
Скільки круг неї шуму, вогнів!
А я вже нікому не інтересний,
Мені пісень не співають чудесних.
Му, і не треба. Я не заплачу.
Не раз я дививсь на подібні дими.
Грайтесь, а ми поживем і побачим,
Пустуйте, а переможемо ми!
Входять Надя і Гаранін. У Наді в руках відзив академіка.
Суздальцев

Шлю привіт! Стрічаю перемогу!
Ви чого зблідли? Стомились?
Надя

Ні.
Раніш папірця прочитайте ось цього,
А вже потім привіт посилайте мені.
(Передає Суздальцєву відзив.)
Суздальцев
(читає)

«Здивований і засмучений дуже. Талановита жінка написала погану роботу. Навіть загальновідомі матеріали використані далеко не повністю... Підхід до теми поверховий... Багато фактичних помилок. Повторюю із сумом: дуже погано. Петров».

Гаранін

Роботу ще вчора Петров мені дав.
Я знав, що тон буде дуже холодний...
Надя

Ви читали її?
Гаранін

Читав.
Суздальцев

І ви з ним згодні?
Гаранін

І я з ним згодний.
Суздальцев

Яке нещастя!
Надя

Мовчіть!
Гаранін хоче щось сказати їй.

Ви теж.
Самій би побути хотілось мені.
Гаранін

До чого дожив я, Надійно, все ж!..
Я – друг.
Надя

І в дружби є вихідні.
Гаранін і Суздальцев виходять. Надя сіла, закрила обличчя руками. Вбігають три Солов’ї, навшпиньки підходять до неї, співають.
Всі

Неукам скажем:
Ковровою наше
Місто гордиться, й нехай
Скаже лиш слово
Надя Коврова,
Слухає весь рідний край.

Надю Коврова,
Вір нам на слово,
Втратили ми супокій.
Зглянься над нами,
Над солов’ями,
Ніжно всміхнися з-під вій.
Надя схопилась, вибігла.
Перший соловей

Тш, хлопці, Коврова плаче.
Другий соловей

Плаче? Вона ж сміялась весь час.
Третій соловей

Що це значить?
Другий соловей

А що це значить?
Це означає, що їй не до нас.
Виходять, наспівуючи. Вбігає Яша.
Яша

Усі розбіглись. Я сам один.
Щастя шукач, усе я втратив.
Тільки ім’я залишилось – Катя!
Скільки ж то є в Москві Катерин?
Темніє. В Москві загоряються вогні. Звучить пісня.

У Москві коли хоч день пробудеш,
То поїдеш з гордим почуттям,
Що Москви ніколи, де не будеш,
Розлюбить не зможеш все життя.
Завіса

ІНТЕРМЕДІЯ ПЕРША

На площі годинник. Під годинником – Яша.
Яша

Ні сну, ні спокою, сумбур в голові.
Ходжу, повторюю: Катенька, Катя...
Сотні годинників, певне, в Москві.
Під яким вона жде? Де маю шукать я?
(Вибігає.)
Входять Солов’ї і співають пісню про московський годинник.
Всі

Нема кращої в світі новини.
За наказом міськради трудивсь
Давній майстер-усач і годинник
Добродушний на вид спорудив.

Той годинник ішов бездоганно,
І години щодня відміряв,
Та негадано, зовсім нежданно,
Місцем зустрічей дивних він став.

П’ять п’ятнадцять –
Товариш жде:
П’ять сімнадцять –
Вона іде.
Скільки щастя!
У небо зліт!
Мій милий, здрастуй!
Мій друг, привіт!

Скільки стріч, тривог, розлук гарячих!..
Тут бували всі: і ви, і ви...
Хто із нас не призначав побачень
Під оцим годинником Москви?

Сліз незримих безліч тут пролито:
То нудьга, а то захват, екстаз.
Скільки милих сердець тут розбито
Об нечулий цей стовп... і не раз!

П’ять п’ятнадцять –
Товариш жде.
Шість п’ятнадцять –
Товариш жде.
Сім п’ятнадцять –
Товариш жде.
І в вісім тридцять
Додому йде.

Скільки стріч, тривог, розлук гарячих!..
Тут бували всі: і ви, і ви...
Хто із нас не призначав побачень
Під оцим годинником Москви?
Світло гасне.

КАРТИНА ДРУГА

Інститут. Великі двері. За дверима гомін зборів. Раптом двері різко відчиняються, вибігає Надя. За нею – Гаранін, Яша, група учасників зборів.
Надя

Ні, з мене досить! Категорично!
Гаранін

Надю!
Яша

Надійно, що тобі?
Надя

Хоч я до дискусій, до воєн звична,
Та це був не розбір, а розбій!
А розбій, на жаль, не в моєму дусі.
Я краще піду. Мене ждуть діла.
Гаранін

Надю, боюсь, що слово «дискусія»
Ви розумієте, як «похвала».
Надя

Піду я.
Яша
(стає на дорозі)

Зостанься!
Надя

Не варто. Ці збори...
Не буду я.
(Іде до дверей.)
Гаранін

Надю!
Яша

Я б не пішов.
Надя

І хто критикує? Філософ? Історик?
Нічого подібного! Петя Кустов.
(Пародіює оратора.)

«Мушу признатись, повинен сказати.
Слід бути точним, треба дерзати,
Не можна не визнати, з погляду плану...»
Не виступ – а чверть години туману.
Думки на півкопійки немає.
Яша

Петька, звичайно, це кожний знає,
Він не Бєлінський, але ж тобі ми...
Надя

Як працювати з такими людьми!
Перший співробітник

Ну, та і вдача ж у неї завзята!
Другий співробітник

Іншої годі такої шукати.
Третій співробітник

Це ж не забава, а діла.
Четверта співробітниця

Ну, від Коврової, мушу сказати,
Цього сподіватися я не могла.
Виходять. На сцені Гаранін, Надя, Яша.
Надя
(вслід тим, що пішли)

Журавльова надумала слізку пролить.
(Передражнює.)

«Ах, я стурбована, в страшній зараз муці».
А найстрашніше буває, коли...
Коли стара діва в науці.
( Передражнює.)

«З болем у серці, сказати мушу...»
Яша

Слово честі, похоже, Надюшо!..
Надя

Жахливо бачить єхидство в сльозах.
Яша

Журавльова – вона не Бальзак.
Гаранін

Невже вас люди оці з’їдять?
Для чого ви дружбу порвать готові?
Адже там друзі ваші сидять,
Про вашу роботу ведуть розмову.
Надя

Цькування!
Гаранін

Яке там цькування?
Вони кажуть правду.
Надя

Вони? Дурниця!
Я великі ставлю завдання.
Гаранін

А може, праця нікуди не годиться?
Може, праця?
Виходить академік Петров, слухає.
Надя

До чого тут праця?
Є в мене очі, все бачу скрізь.
Заздрять мені, коли чесно признаться,
Хтось і Петрову на мене доніс.
Старий і бовкнув.
(Показує на двері.)

Огонь атак!
Суд... Столи, понакривані сукнами...
Петров

Я, значить, бовкнув, а друзі стукнули.
А ви дверима грюкнули? Так...
Усе виходить дуже красиво:
Як ви сказали? Бовкнув? Чудово!
Хоч термін цей не цілком науковий.
Та енергійний, проте, на диво.
Надя

Не смійтесь!
Петров

А ви вгамуйте азарт!
Путь не тільки трояндами вкрита буває.
Академік Березов, це знати вам варт,
Років сорок тому мене знищив до краю.
Все померкло для мене – і фарби і звуки.
Здавалось, в болото мене він втоптав.
Березові Він богом був!.. Богом науки,
І бог цей мене своїм громом скарав.
Надя

Березов був чуйний. Про нього зостались
Спогади теплі. Я маю цей том.
Петров

Чуйність чудово завжди сполучалась
З строгістю в нього.
Надя

Та не з батогом.
Яша

Надю!
(Петрову.)

Пробачте їй!
Петров

Рахунків не зводжу!
Коврової правда і в цьому є.
Роботи поганої сторінка кожна,
Наче батіг, по автору б’є.

Оранжерея – чудова штука:
Тепло проникає в усі кутки,
Та в них ростуть не люди науки,
А помідори та огірки.
Надя

Олександре Олександровичу, не треба далі.
Може б, скінчити читання моралі?
Воно стає довгим і примітивним,
Повторення бачу я в нім.
На щастя, світ не зійшовся клином
На інституті вашім однім.
Я дуже вас прошу: не протестуйте,
Не ускладнюйте мою біду,
А я вже в іншому інституті
Інтерес і любов до себе знайду.
Прощайте!
(Виходить.)
Яша

Що ж це? Мишо! Надю!
Петров

Вогню подібна! Темперамент – ну, ну!
Яша

Олександре Олександровичу, треба догнать її!
Петров

Боюсь, що я її не дожену.
Яша

Прощайте!
(Біжить слідом за Надею.)
Петров

Очам своїм віри не йму!
Трах-та-ра-тах! Лютість незмірна!
Невже і я сорок років тому
Був таким самим? Неймовірно!
Гаранін

Вона не слухає дружніх порад,
Її не цікавлять наші турботи.
Петров

Так залишати цього не варт.
Справа тут уже не в роботі:
Настрої ці слід розбити дощенту,
Змусить повірити нашим словам.
Гаранін

А може б, написати в нашу газету?
Петров

Правильно. Виступить треба вам.
Саме вам.
(Пішов до виходу, вернувся.)

Забув. Пробачте.
Зрозумійте правильно думку мою.
А загалом, по-своєму зважте,
Коли не хочете – не пишіть статтю.
Дещо помітно було. І я вже
Мав вас вітати.
Гаранін

Підстав нема ще.
Петров

Ну, в цілому як серце підкаже,
Так ви і дійте. На все краще!
(Виходить.)
Гаранін
(сам)

«Як вам серце підкаже...» Я,
Я відзив суворий писати мушу?
Мій гнів, моє серце, моя стаття
Повинні ударить Коврову Надюшу?
Ту саму, яка мені дорога,
Над якою нешастя, зав’юга...
Не давав я пощади в житті ворогам,
Та як я зможу вдарити друга?
Завіса

КАРТИНА ТРЕТЯ

Гуртожиток інституту. Кімната Наді. Велике вікно. Праворуч частина коридору. Спільний телефон. Надвечір. У коридорі довго дзвонить телефон. Підходить комендант, бере трубку.
Комендант

Чого горлаєте? Не можна без крику?
Відповідаю, як хто зове.
Говорить комендант гуртожитку...
Ніякий Рибкін тут не живе.
Не наш, а ваш телефон очманів.
Другий тиждень нічого не добереш...
Набрид ваш Рибкін за кілька цих днів.
Що? Йому ми набридли теж?
Що таке? Голосніш! Не швидко!
Це там у вас божевільний дім.
Тут не квартира, а гуртожиток...
І я комендант у гуртожитку тім.
Кидає трубку, гасить світло, стукає в двері Наді. Надя виходить.

Товаришу Коврова, привіт!
Надя

Вітаю!
Комендант

Заявляю з душевним болем:
Над телефоном світло палає.
Не вимикається ніколи.
Надя

А я ж при чому?
Комендант

Ви – найближчий житель.
Доводиться підходити частіше за всіх.
Так що чи хочете, чи ні це робити,
А світло все-таки ви гасіть.
Боротьбу з перепалами ми відкрили,
А тому, що ваша найближча кімната...
Надя

Чому ж ви раніше не говорили?
Комендант

Раніш минуло, а тепер – варто.
Хазяйське око все поступово
На облік візьме, але не враз,
До речі, газетку бачили нову?
Там, між іншим, пишуть про вас.
Надя

І що ж?
Комендант

Страшенно лають.
Поблажливості не дають.
Роботу на кісточки розкладають
І по кожній по кісточці б’ють.
Надя

Хто ж автор?
Комендант

Підписів не читаю.
А спец. І спритний, що й казать.
Тож, громадяночко, доручаю
Невтомно за лампою слідкувать.
Надя йде в кімнату. Входить Яша, в руках у нього згорнутий у трубку аркуш паперу.

Що це, Яшо, у вас в руках?
Яша

Остання надія.
Комендант

Зовсім не ясно.
Яша

Коврову бачив?
Комендант

Бачив.
Яша

Ну як?
Комендант

Коврова світла не гасить вчасно.
Яша

Це все, що ти помітив?
Комендант

І тільки.
Яша

Нервує? Плаче?
Комендант

Плач не плач,
А нерви мене не цікавлять ніскільки.
Я комендант, а не лікар, пробач.
Яша

Ти, брат, стіна! Тобі все байдуже.
Ти, брат, орел!
Комендант

Ну, вже птаха знайшов!
Яша

Щоб ти лікарем був, а я занедужав,
Я б помер, а лікуватись не пішов.
Комендант виходить.
(Підійшов до дверей Наді, зупинився.)

Ех, Надю, подорожній, що йде на вершини,
Який зневажає слова жалібні!
Од світу замкнулась в кімнатні стіни
Й гадає, що правда на її стороні.
Моєму вона не повірить слову.
Мишко?! Ех, Мишко!.. Ну, що тут робить?
Я написав депутату Крилову.
Просив ного з Надею поговорить.
Треба ж їй якось допомогти.
Це мене дуже бентежить... Може,
Стороннє втручання досягне мети.
Можливо, що їй саме це й допоможе?
Своїм приходом, своєю порадою
На неї він вплине, вона збагне.
Зараз про все це скажу я Наді,
І зразу ж мене вона геть прожене.
(Постукав, увійшсв.)
У кімнаті Наді.
Надя

Яшо! Як справи?
Яша

Потім. Надіє!..
Надя

Що в тебе? Креслення?
Яша

Ні.
Це те, що зветься остання надія,
Це, Надю, все, що лишилось мені.
Надя

Не розумію.
Яша

І я так само.
Вчора в журбі проходив дотемна.
І на портрети ударників прямо
Набрів. Придивився: вона!
Надя

Вона?
Яша

Портрет її, я хочу сказати.
Ти розумієш, за маршрутом колон
На минуле першотравнеє свято
Портрети ударників ставив район.
Мені ці портрети знайти пощастило.
Метр на півметра. Я ледве не впав.
Один із них вітром на землю звалило,
І підпис хтось під ним одірвав.
Обличчя її, а як звати – в секреті.
Шукав – не знайшов. З хвилювання тремчу.
І от з анонімним оцим портретом
Ледве ноги весь день волочу.
Я так стурбований, а хлопці, ну вже! –
Глузують з мене. Що за народ!
(Розгорнув портрет.)

Тобі подобається? І дуже?
Надя
(нерішуче)

Дуже.
Великуватий трошечки рот.
Яша

Неправду кажеш, Надіє! Ну що ти.
Маленький рот. У тому й біда,
Що в такому масштабі й маленький ротик
Лева пащеку нагада.
Брови її, мов крильцята пташини,
А Рєпін оцей, ач розмахнув!
І нащо брати такі величини?
Очі в прожектори обернув.
Надя

Він її не хотів образить.
Яша

Ні, я довго не протягну!
Надю, я мушу скоріш побачить
Їх в натуральну величину.
Надя

Коли не схожий, викинь портрет.
Яша

І в тебе поради знайти не вдасться!
Ні, це моя, скажу наперед,
Схема прекрасного, контур щастя.
Якого б масштабу вона не була,
Вона мені люба. Кажу я сміло.
Та мене до тебе привели діла...
Надя

Я тебе, Яшо, спитать хотіла.
Хоч ти й потрапив в любовні тенета
І все на світі, мабуть, занедбав,
Ти, може, знаєш, одна газета...
Яша

Тебе облаяла? Ще не читав.
Надя

А хто написав?
Яша
(поспішно)

Не читав, не знаю.
Я так зайшов по дорозі, чи ти...
Що ж, Надю, я продовжувать маю
Оцей чарівний тягар нести.
Шансів на щастя лишилось мало.
Через несмілість не радий життю.
Бувай!
(Махнувши рукою, виходить.)
Надя

Як знітився, коли я сказала,
Коли я спитала про цю статтю!
Тепер в інституті розмова пішла...
Чули? Читали? Навіть не снилось!
Високо наша Коврова була,
Загордилась і – провалилась!
Ну, і нехай! Я не заплачу,
Сльозинки єдиної не зроню.
Я, можливо, свою невдачу
Вище ваших перемог ціню.
Мене не лякає негода грізна.
От тільки Мишка підводить знов.
Тепер уже не прийде – пізно,
Хоч би на хвилинку зайшов.
Як би я його відхльостала,
Які б я прізвиська йому дала!
Як тепло б в кімнаті цій стало,
Як би душу я відвела!
Стук у двері.

Мишо!
Входить Здобнов.
Здобнов

Можна? А ми в журбі?
А ми сьогодні дуже красиві!
Пробачте, люблю квітки голубі,
Червоні і сині...
(Подає квіти.)
Надя

Спасибі.
Що в інституті?
Здобнов

Та все те саме!
Знов засідають товариші!
Але не кожний, скажу між нами,
Розбереться у вашій душі,
У ваших сумнівах, в стражданнях, в горі,
Їм радість, що хмари вас повили.
Надя

Я тоді пішла зі зборів.
Здобнов

Даремно, Надюшо, даремно пішли.
Надя

Яку ви думку про роботу маєте?
Прямо, чесно!
Здобнов

Ми ж друзі! Так?
Цікаво. Спірно. І ви знаєте:
Тут кричати не можна ніяк.
А в нас буває, повірте мені:
Або-або. Можна певно сказати:
Якщо вас дуже хвалили всі дні,
То дуже будуть і критикувати.
Стерті фрази, словесні хащі,
І так ім’я ваше крутять і так.
Заспокойтесь, Надю, не в цьому щастя.
Надя

А в чому ж?
Здобнов

Можливо, в оцих квітках.
Варто було вам піти в інститут,
Посумувать, нічого дивного,
Діждаться кінця обговорення й тут
Визнать помилки. Коротко, чинно...
До себе поставитись з повагою, строго.
Круг пальця критиків обвести.
От що, Надюшо, я маю змогу
Через Петрова вам помогти.
Грунт підготую там я охоче,
І знову голос його прозвучить.
Надя

Та він же назад взяти відзив не схоче?
Здобнов

Він його мимохідь зм’якшить.
Старий зрозуміє, чому ви сумні.
Ми постараємось. Думаю – вийде.
Адже, по суті, між «так» і «ні»
Дуже-дуже коротка віддаль.
Старий чіплятись до вас не буде.
Скаже декілька теплих фраз,
В одному з виступів згадать не забуде,
І всі зрозуміють: Петров – за вас.
Це – головне. А решта – дим!
Про це нехай буде моя турбота.
Надя

Я думала, головне – це робота.
Здобнов

Робота? Як вам сказать? Не завжди.
Можна трудитись чесно, ретельно...
Та я за успіх в роботі боюсь.
Головне – це створити враження певне,
ІДо лаяти вас не можна чомусь.
ІДо хтось заступиться в грізний час,
ІДо хтось там, зверху, за вас!
Надя

Та як же можна вченим стать,
Коли отак думать? Я вже не знаю!
І як ви посміли мені сказать...
Здобнов

Тому що я дуже вас, Надю, кохаю!
Тому що ви не вмієте жить,
Не звикли до стусанів і каміння,
А я вас, Надю, хочу навчить,
Озброїти вас цим нелегким умінням.
Успіх – складні і вмілі ходи,
Це не азбука в зшитку дитини...
Я не був дон-кіхотом зроду,
А товаришем вашим єдиним.
Ах, не схожий я на поета
І в мріях не вмію ширять!
Хай уже інші пишуть в газетах.
Надя

В газетах?
Здобнов

Я не хотів казать.
Надя

Кажіть!
Здобнов

Надіє, страшний, признаться,
Друг, що зраджує в грізний час.
В нашій газеті сьогодні вранці
Читав я велику статтю про вас.
Тон її здався дивним, негарним.
Біль в мою душу він заронив.
І це ваш друг Михайло Гаранін
Цілком і повністю вас розгромив.
Що суперечка, я визнать мушу, – .
Корисна справа, та він – не з тим ще:
Він просто-напросто лізе в душу
Хоч, може, й дружнім, а чоботищем.
При цьому роботу він віддалив,
Він вам, так би мовити, вчинив аналіз:
«Та як ви посміли, та як ви могли,
Та як ви заїлись, та як ви зазнались!»
Каже – нездатні ви до роботи,
Що у вас лиш про себе болить голова,
Що мало у вас за науку турботи...
Надя

Це Гараніна слова?
Здобнов

Цієї точки зору він автор.
Надя

Що ж, тим краще і тим ясніш.
Здобнов

Я вас вразив?
Надя

Ви сказали правду?
Здобнов

Правду.
Надя

З правдою легше мені.
Здобнов

Передбачав я раніш дорікання,
Тому тільки зараз наважився я.
Ось, до речі, газета...
(Віддає газету.)
Надя
(читає)

Гаранін!
Здобнов

Гаранін.
Надя

Мишка!
Здобнов

Мишка.
Надя

Стаття!
Здобнов

Стаття.
А я вас не кутав туманом фраз,
Не присягався на кожнім слові,
Я просто, щиро кохаючи вас,
Хотів постукати в двері Петрова.
Ну що ж, обруште свій гнів жахливий,
Гоніть Здобнова під три чорти
За те, шо він, дивак нещасливий,
Своїй коханій хотів помогти.
(Хоче йти.)
Надя

Не покидайте. Пробачте, милий!
Здобнов

Нема прекрасніш ваших рук.
Надя

Я сама не знаю, що говорила.
Ви мій товариш?
Здобнов

Я ваш друг.
Стук у двері.

Хтось іде!
Входить Гаранін.

А, Гаранін, вітаю!
Пауза.

Мені
Час іти. Ось книга нова. Почитайте!
(Подає йому книгу.)

Надю, на вечір підете?
Надя

Ні.
Здобнов

Дуже, дуже шкода. Бувайте.
Там шум і співи молодечі.
Мені ж банкет без неї – мла.
Вона б усмішкою цей вечір
Одна осяяти могла!
(Виходить.)
Пауза.
Гаранін

Ось як зустріли мене ви – мовчанням!
Надя

Перш ніж вас попросить піти,
Я хочу цитату одну на прощання
З промови вашої навести.
Нещодавно ми з вами чудово гуляли,
Внизу за рікою шуміла Москва,
Ви були ніжні тод і сказали
Мені такі гарні і теплі слова,
Що ви мене повік не залишите,
Як горе, чи хворість обірвуть мій труд,
Варто мені лиш гукнути: «Мишо!» –
І ви відгукнетеся: «Надю, я тут!»
І я слова ці запам’ятала.
Слідом, я гадала, ідуть діла.
Так цитату я прочитала?
Перебрехати не могла?
Гаранін

Так. І що ж?
Надя

А що ж воно вийшло?
Що я чую з усіх сторін?
Хто мене перший ударив? – Миша!
Хто статейку нашкрябав? – Він.
Я докори оці читаю,
Оці поради – і ледве терплю.
От що ви скажете зараз, не знаю.
Гаранін

Тільки одне – я вас люблю!
Надя

Я вас не прошу гукати «браво».
Критикуйте роботу. Не жаль!
Та іцо ж, – любов дала вам право
Мені прилюдно читати мораль?
Ах, ви, наставник, беретесь повчати,
А я легенький успіх ловлю?
Ну, а чому б вам зараз мовчати?
Гаранін

Тому, що я вас люблю.
Надя

Он які Забавно!
Гаранін

Надю Коврова,
Я вас люблю і любов’ю горджусь.
Але ні думки своєї, ні слова,
Ані рядочка не зречусь!
Надя

Я вас просити про це не збираюсь.
І ви не турбуйтесь про мене дарма...
Прощайте! Своїм розумцем постараюсь
Якось прожити. Сама.
Гаранін

Це вірно. Даремно я тут стою.
Мало відради дає ця розмова!
Та ви вчитайтесь в статтю мою,
В ній горе моє від слова до слова!
Я з вами разом уболівав,
Думав про вас я і дні і ночі.
Ні, не легким пером я писав,
А глиби, глиби слів я ворочав.
Ви збились з путі, і це треба вам знать.
Ви стали жити минулим, даром.
Ви були над безоднею, і врятувать
Я міг вас не втіхою, а – ударом.
Статтю писати я зваживсь не враз.
Надю, погана ця ваша праця.
То краще вже друг нехай вилає вас,
Ніж іншому, гудить і насміхаться.
Я знав, що вам серце стаття обпече,
Що стане на деякий час між нами,
Що хтось оббрехать мене схоче іще,
Казатиме інше моїми ж словами.
Що шавкам дрібним тільки й треба того,
І голос підлоти відразу воскресне.
Я знав, та заради кохання свого,
Я хотів залишитися чесним.
Я міг проявити спритність тимчасом,
Зам’ять, попросить, до друзів піти...
Врятуватись можна викрутасом,
Та тільки не перемогти.
Тяжко і боляче серце нило.
І ще чимало страждань принесе.
Надя

Ні, чому ж, це дуже мило...
Гаранін

Мило? Це все, що ви скажете?
Надя

Все.
Гаранін

Оце вже справді – удар грому,
Що віру в щастя руйнує мою.
Та вас я люблю. Біля вашого дому,
Біля цих вікон, як перше, стою.
Не знаю, що на мене чекає,
Можливо, в домі цім пустота,
Можливо, в кімнаті тепер проживає
На ймення та, а на серце не та.
Прощайте!
(Виходить.)
Надя

Прощайте! Ну, от я й сама.
Був Мишко у мене – і вже нема!
У коридорі. Суздальцев і комендант.
Суздальцев

Привіт коменданту.
Комендант

Начальство вітаю.
Суздальцев

Що нового? Чи все як годиться?
Комендант

Коврова світла гасить не бажає.
Суздальцев

Не турбуй ти її. Це дрібниці.
Комендант

Крім того, аспіранту Попову,
Якому тісно в кімнаті жить,
Авторитетне дали ви слово
В кімнату більшу переселить;
А тому, що часу чимало пройшло,
То Попов репетує так, що й не снилось
І мені за ввірене вами скло
Боятись доводиться, щоб не побилось.
Суздальцев

Хто великі кімнати займає?
Комендант

Одну – Гаранін, другу – Коврова,
А в третій – ремонт... Як начальство вважає?
Суздальцев

Доведеться мого дотримати слова.
Сьогодні ж Попову дати кімнату;
Як буде готово – прийти сказати.
Комендант

А яку?
Суздальцев

Дивіться. На місці видніш.
(показує на двері кімнати Наді)

До речі, вона через кілька днів,
Можливо, і зовсім залишить нас.
А врешті, дивіться. Не вчити ж вас!
Комендант здивований виходить. Суздальцев підходить до телефону. В цей час із своєї кімнати виходить Надя. Вона в пальті.

Надю! Ідіть на вечір! Весна!
Чого ви хмуритесь? На вас це не схоже.
Надя

Товаришу Суздальцев...
Суздальцев

Я узнав...
Надя

Жалість мені, шкода, не поможе.
Суздальцев

Так говорить ви не маєте права.
У мене не камінь, а серце б’ється.
Коли ви в пошані були, у славі,
Я не приходив до вас, здається.
Мені від вас не потрібно нічого.
Свої у вас плани, обрії, далі...
І я добре зрозумів, на кого,
Колимагу згадавши, ви натякали.
І все ж, Коврова, я прийшов.
Бо я у житті переніс немало.
І все це я знаю, усе пройшов,
Всього зі мною в житті бувало.
І я недавно був безтурботний,
Життєрадісний громадянин.
Крильцята розпускають сотні,
А злітає, на жаль, один!
На вас опускають за глибою глибу,
Та я не дам вам піти до дна.
Надя

Пробачте, зараз чи не могли б ви...
Суздальцев

Все ясно. Іду. Залишайтесь одна.
(Виходить.)
Дзвонить телефон.
Надя
(бере трубку)

Спухаю. Так. Знову помилка.
Так. З телефоном у нас біда.
Що? Говорить громадянин Рибкін?
Так, на ім’я ІТадя. Шкода.
Що ви, що ви, будьте ласкаві!
Що? Мій голос вам підказав?..
Усе змінилось, недавно навіть.
Гроза наді мною промчала, гроза!
Ні, нещастя. Кажу серйозно.
Як видно, доля моя така.
Коли телефон нам замінять – бозна,
А вже мене лихо на герць виклика.
І я колись була безтурботна, –
А мені роз’яснив один громадянин,
Що крильцята розпускають сотні,
А злітає, на жаль, один!
(Поклала трубку, присіла десь у куточку на стілець.)

Ух, яка туга і тишина
В коридорах у вечірні години.
Чого мені хочеться? Шуму, вина?
Співів, танців, балаканини?
Всі на вечір пішли в інститут.
Сама, сама тепер ви, судариня.
Ніхто не зустріне тепер вас тут...
А може, я і справді бездарна?
Підходить комендант.
Комендант

Загалом і в цілому почнемо сміло!
Товаришу Коврова, таке діло...
Як би вам пояснить толково?
Не чіпляйтесь до слова знов!
Словом ви перейдете в кімнату Попова,
А до вас Попов.
Надя

Чому?
Комендант

У Попова площа мала.
Багато книжок. Людина вчена.
Крім того, у нього є наречена,
А хоче він, щоб дружина була.
А дружині нікуди переїхать,
А ви одинока.
Надя

А я не згодна.
Комендант

Не заперечуйте. Отже, сьогодні...
Змусить я можу вас, громадянко,
Вам вісімнадцять годин даю.
Завтра прокинетесь на світанку
І здасте кімнату свою,
А в ту переїдете.
Надя

Геть від мене!
Я до директора вас одведу.
(Замахується склянкою.)
Комендант

Громадянко, то посуд – казенний,
Зачекайте! Я вже іду.
Надя виходить.

Ну, посада мояі Немає трудніш:
«Самі вирішуйте! На місці видніш!»
А він пішов і горя не знає.
І те не так і то не ото...
В газеті Гаранін Коврову лає,
А хто Гараніна лає? Ніхто!
Значить, Гаранін вище знову,
Йому неприємність не слід чинить.
Значить, так і запишем: Коврову
Сьогодні до вечора переселить.
Звичайно, можна б було Попову
Кінця ремонту і гам почекать,
Коли ж начальство дало йому слово,
Не наша справа критикувать.
Виходить, я справу довів до краю.
Ум комендантський мене врятував.
Той, хто на данім етапі лає,
Вищий за того, хто лайки зазнав.
(Витягає з кишені наказ.)

Мною не буде програно битви...
Кілька коротких, залізних фраз.
Коли ж папірець на стінку прибитий,
Цей папірець – уже наказ.
(Прибив папір. Виходить.)
Пауза. Входить К рило в. Невпевнений, чи туди потрапив. В його руці лист.
Крилов
(читає)

«Від телефонного апарату
Перші двері ліворуч». Отож,
Дотримуючи бойового порядку,
Візьмемо ліво руля. Ну, що ж,
Маю завдання перекувать
Громадянку з цієї кімнати.
За довір’я спасибі, та – легко сказать!
Я вихователем мушу стати.
(Читає лист.)

«Коврова... робота... скандал такий...»
Ого! Скандал! Суворе слово!
Чи це не та сама Коврова,
Яку зустрів я біля ріки?
Постукаєм. Тиша сама...
Певне, хазяйки дома нема.
(Побачив наказ.)

Що це? Якась об’ява?
Навіть наказ? Що ж тут у нім?..
(Зняв наказ.)

Ого, посувається, видно, справа.
Уже з’явились вогонь і дим.
(Читає.)

«Наказ.
У зв’язку з тим, що Попов щиро любить
І збирається стать незабаром до шлюбу,
І вже наречена була тут,
А товариш Коврова живе одна,
То Попову мусить вона
Звільнити кімнату.
Іц за мотивами, вище повтореними,
Йому свою кімнату передать».
Ух ти, автор який моторний!
Цікаво б такого орла повидать!
Входить комендант.
Комендант

Це то ви з дверей зірвали?
Крилов

Так, писанину якусь дурну.
Комендант

Ви ризикуєте, щоб ви знали.
Крилов

Навряд.
Комендант

Я в міліцію вас потягну.
Я покажу вам, як рвать накази.
Попереджаю вас – це не забава.
У мене ви загуркочете зразу!
Крилов

Ух ти, до чого ж говорить цікаво!
Комендант

Ах, тобі весело, смішно, ти радий.
Дізнаємось, хто ти, звідки прийшов.
Крилов

Правильно. Депутат Верховної Ради
Крилов.
Комендант
(стає по команді «струнко»)

Товаришу депутат! Їй-богу
Велику помилку я вчинив.
За те, що наказа повісив такого,
Кари великої я заслужив.
Прошу доповісти про мене начальству,
І як годиться мене покарать.
Крилов

Стрічав я диковинки різні часто,
Таких не траплялося зустрічать.
Горілку п’єш?
Комендант

І смаку не знаю.
Не можу бачить. Правду кажу.
Краплини горілки в рот не приймаю.
Тільки почую запах – біжу!
Крилов

Чарочку випий. Від страху, від дрож!
Поможе.
Комендант

Я валер’янки б рад...
Крилов

От валер’янка тобі не поможе:
Не та в ній сила, не той заряд.
Інше горюче тобі не завадить.
Комендант

Загрубів, зачах в коридорах тісних.
Крилов

Гак, значить, пішла Коврова? Досада!
Комендант

Пішли на вечір, певно, вони.
Молодь, весна, так би мовити, що ж!
Вирішили, так би мовити, зібраться.
Крилов

Усе ше дрож пробирає?
Комендант

Дрож!
Крилов

Вібрація, так би мовити?
Комендант

Вібрація.
Крилов

Ну, виграв цю сутичку швидко і просто.
В інститут попливемо, щоб не поспішать.
А душа у тебе невеликого зросту,
Дрібнокаліберна душа.
Комендант

Цілком справедливо, інших вказівок не буде?
Крилов

Ні, вже! Куди вже! Бувай здоров!
І звідки беруться такі от люди?
Комендант

Я радий зустрічі, товаришу Крилов!
Ви вже йдете? Так не годиться.
Адже від вас я вказівок жду.
Крилов

Ні вже, браток, я краще піду.
З тобою возиться, як крапивою жалиться.
(Виходить.)
Комендант зовсім збентежений і переляканий.
Завіса

ДІЯ ДРУГА

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

Перед завісою Солов’ї співають пісню-запрошення.

Сам заходь
і друзів приводь;
Час весняний в природі.
Роки, стаж,
науковий багаж
Залишай в гардеробі.

Ціль ясна,
бо нині весна.
Ніжне сонце над нами.
Час весни
зустріти ясний
Ми повинні піснями.
Проходить Геранін. Солов’ї співають йому.

Гей, співай,
товаришу мій,
Завтра в путь на світанку.
Громадянин,
чого ж ви один?
Ваша де громадянка?

Ціль ясна,
бо нині весна.
Ніжне сонце над нами.
Час весни
зустріти ясний
Ми повинні піснями.
Відкривається завіса. Інститут. Гардероб. Вестибюль. В інституті вечір. Танці виплеснулись навіть у вестибюль. Соло в’ї намагаються взяти в танець гардеробницю тьотю Машу. Хвиля вальсу відкочується за сцену, нагору, де у великому залі відбувається вечір. Музика затихає, тепер її чутно тільки здалека. Сходами спускається Суздальцев. Через сцену швидко іде Здобнов, ледве не налітаючи на Суздальиева.
Суздальцев

Обережно, спіткнулись! Так біжите!
Куди поспішаєте?
Здобнов

Дама жде.
Суздальцев

Чи не Коврова?
Здобнов

Ну, що за жарти!
Суздальцев

Потанцювала, сердешна, хоча б.
Вчорашню «славу» сьогодні варто
Кваліфікувати як «пройдений етап».
І шукати незмінності марно.
А ви, як завжди, одягнені гарно!
Заздрю – ніколи ви не сумні,
Відпочити вмієте після роботи.
Здобнов

Коли я слухаю вальс, в мені
Просинаються ніжні ноти.
(Танцює.)
Суздальцев

Та ви, я бачу, меткий танцюриста.
Хороший вальс?
Здобнов

Але спірного змісту.
(Біжить нагору.)
Суздальцев виходить. Входить Яша з портретом в руках. Тьотя Мата вийшла звідкілясь із-за одягу. Бере у Яші плащ.
Тьотя Маша

Яшо! Яшенько! Вимок бідний!..
Ну й видавсь вечір – дощ аж плющить!..
Яша

Мені, тьотю Машо, необхідно
На вішалці креслення це залишить.
(Віддає їй портрет.)

Креслення, попереджаю, важливе.
Бережіть, щоб ніхто не потяг!..
Криється в цьому папері, можливо,
Все моє, в даний момент, життя.
Різні нитки сплітаються в ньому.
(Пішов, повернувся.)

І ще до вас буде просьба моя:
Не говоріть, будь ласка, нікому,
Що цей рулончик залишив я.
(Знову пішов, знову повертається.)

Тьотю Машо, рулончик дома?
На місці кресленнячко?
Тьотя Маша

Спитав!..
Яша пішов.
(Крутить портрет, цікавість не дав спокою.)

Яша, – звичайно, дивак відомий!
Що ж він у кресленні цьому сховав?
Чого вій так турбувався за ним!
Не видно, а очі сверблять безбожно.
Так, глянуть, між іншим, оком одним,
А потім згорнуть. Не можна!
(Поклала креслення, взяла знову.)

Моє, говорить, життя усе там.
Давай, стара, я розгорну.
(Розгорнула, ахнула.)

Ба! Та це ж на зразок портрета,
Та це ж дівчина. Ну й ну!
Немала – на полиці не вміщається,
А так, здається, зовні – до пуття.
Так ось в чому криється, як виявляється,
Оце саме Яшине життя.
Грім. Дощ.

Ух ти, грім, шибки задзвеніли!
Люблю, коли така злива гуде!
(Відчинила двері на вулицю.)

Ей, громадянко, ти геть змокріла?
Дивись, потонеш! Заходь, переждеш!
Матінко, дощ ллє, як із відра!
З вулиці входить Катя. Вона змокла.
Катя

Вулиця, ніби ручай тече,
На тротуарі, як на містку, вузько...
Куди я потрапила?
Тьотя Маша

В Ноїв ковчег,
Та в який ковчег! З музикою.
Катя поправляє капелюшок, згори спускаються Солов’ї.
Солов’ї

Хто це?
Перший соловей

Вперше бачу її.
Третій соловей

Моє серце, забилося знову ти!
Другий соловей

Чекайте, ви – рядові солов’ї,
А я соловей-бригадир, так би мовити
Поговорю з незнайомкою сам,
Усе їй скажу, як серце велить.
Ви звідки, товаришко?
Катя

Звідтам.
Третій соловей

Ви надовго до нас?
Катя

Ні, на мить.
Перший соловей

Це товариство вам не огидне?
Катя

Ні, запитання ж прошу пояснить.
Третій соловей

Ви – частина зливи, як видно?
Перший соловей

Шматочок Москви?
Третій соловей

Чи образ весни?
Другий соловей

Ик опинились ви тут?
Катя

Не знаю.
Це якось так сталось само.
Солов’ї

Чого ви бажаєте? Тістечка, чаю,
Дотепів, жартів, пісень, ескімо?
Катя

Нічого.
Третій соловей

Сюди квітку серця свого
Найкращу земля принесла весною.
Перший соловей

Ми понаносимо зараз всього.
Другий соловей

Тоді потанцюєте.
Перший соловей

Тільки зі мною.
Третій соловей

Тільки зі мною.
Другий соловей

Тільки зі мною.
Солов’ї вибігають, Катя знімає шдяпу. Тьотя Маша уважно її розглядає. Катя здивована.
Тьотя Маша

Хвилину, хвилину... Десь тут у нас...
Катя

А що таке?
Тьотя Маша

Профіль! Фас!
(Порівнює Катю з портретом.)

В рисах обличчя розходжень нема.
Громадянко, не ти це сама?
(Розгортає портрет.)
Катя
(убік)

Я. Звідки це тут?
Тьотя Маша

Дивіться!
Вона і є. Ніс, чоло, рот.
Катя

Будь ласка, не говоріть нісенітниць:
Це не малюнок, а анекдот.
Звідки ви цю афішу взяли?
Тьотя Маша

Яка афіша І Адже це ти!
Перший раз чую таке, коли
Від своєї відмовляються красоти.
Катя

Хто вам приніс його?
Тьотя Маша

Знать не знаю,
Слова не видавиш, не підіб’єш.
Катя

Ну, так я його забираю.
(Вихоплює портрет, вибігає.)
Тьотя Маша

Громадянко! Громадянко! Куди ви! Це ж...
Розбійниця! Хапнула і гайда!..
Молоде-зелене. Ех, біда!..
(Кричить услід.)

Громадянко! Вернись!
Відповіді нема.

А як же, зараз...
Ех ти, дівчисько, такі діла!
Може, від долі ти сховалась,
Від нареченого втекла.
(Сумна сіла на те місце, на якому тільки що сиділа Катя.)
Згори біжать Солов’ї. Побачивши замість Каті тьотю Машу, розгубились.
Перший соловей

А де ж вона?
Тьотя Маша

На душі – печаль!
Оркестра не чую. На вас не дивлюся.
Солов’ї

Ескімо, тістечка, чай...
Тьотя Маша

Давайте, з горя я підкріплюся.
(Бере в них тістечка, чай, зникає десь за одягом.)
Солов’ї ідуть нагору, на вечір. Входить Крилов.
Крилов

Ну, от і друга стоянка моя.
Хто тут командує?
Тьотя Маша
(виходить із-за одягу)

А я!
Крилов

Де ж ви, мамашо?
Тьотя Маша

Та тут я, тут.
Крилов

Багато хто тут, мамашо, тиняється.
Прийдуть, чуже пальто заберуть,
І назад не повертаються,
А власник сердиться, кричить, лає.
А ви, мамашо, ходіть сумні.
Тьотя Маша

Сам ти не гардеробник буває?
Крилов

Ні, мамашо.
Тьотя Маша

Бачу, що ні.
А хто ти такий?
Крилов

Я, мамашо, моряк.
А тепер, мамашо, мрія моя –
Побачить директора і Коврову.
Тьотя Маша

Обійшлись з нею дуже суворо.
Крилов

Та ну?
Тьотя Маша

Спочатку всі: ах та ах!
Але ж історія! Все може статись.
Як уночі, батечку, в віках –
Чи ж довго заблукатись.
Крилов

Тисячоліття минули, і де .
Який-будь просвіток там знайдеш?
Тьотя Маша

Ох, і дуже складна наука!
Поглянеш – памороки забива.
На що гардероб – клопітлива штука,
А все ж спокійніше.
Крилов

Ти права.
Чи ж тут Коврова?
Тьотя Маша

Нема.
Крилов

Отуди!..
А директор?
Тьотя Маша

Петров? Чувать, в Ленінграді.
В кабінет заступника пройди.
(Показує наверх.)
Крилов

Краще б, звичайно, побачити Надю...
Тьотя Маша
(згоджуючись з ним)

Все б розказала вона як і де,
Що її мучить, що тривожить.
Крилов

Значить, в історики не підем?
Тьотя Маша

Боронь мене, боже!
Крилов

А що з нею сталось, скажи?
Тьотя Маша

Звідки знать? Моя вішалка з краю.
Крилов

Ну, ти шинельку постережи,
А я розвідаю, розпитаю.
(Виходить.)
Згори долинає музика: хтось грає на роялі.
Тьотя Маша

Музиці нема ні кінця, ні краю.
Стара я стала, а танці люблю.
Нехай вони наверху пограють,
А я подрімаю, посплю.
(Збавила вогонь.)
У вестибюлі стало майже темно. Тьотя Маша сидить збоку непомітна, дрімає. Входить Надя.
Надя

Я вернулась. Ще освітлений інститут.
На вулиці дощ. Промокла, спіткнулась.
Усе життя моє міститься тут.
Куди ж мені більше іти? Я вернулась.
Я тут бувала з ранку й до ночі,
Навіть і шум засідань любила.
Нікуди крім тебе іти не хочу,
Й робити без тебе шо-небудь несила!
Тут, під світлом шуміли твоїм
Витівки, мрії у неспокої.
І от інститут став для мене чужим,
І я, мов прохачка, в передпокої.
Вигляд у мене який нехороший!
Що ж так самій і стирчать мені?
Може, ви, товариші макінтоші,
Зі мною згодитесь погомоніть?
(Вклоняється одягові.)

Дозвольте представитись: Надя Коврова.
Мовчите? Не цікаво для вас?
Наверху заграли вальс.

Чуєте, одяги, – музика знову!
Це – вальс. Розумієте, вальс!
(Співає.)

Чайка злітає над Волгу.
Сумно на серці чомусь.
Я відпливаю надовго,
Може, назад не вернусь.

Та і навіщо вертаться.
Це вже відомо давно:
Білому голубу щастя
Стукать не нам у вікно.

Надю, а може, ти й справді винна?
І зараз в море це вогняне
Тобі треба піти, ти сказать повинна:
«Друзі, вилайте, але прийміть мене!
Друзі, я зробила щось не так!
Може, заплуталась, – може, зазналась,
Але ж у думках не інакше ніяк, o
А другом вам щирим завжди залишалась».
Хтось іде... Сховаюсь! Соромно як!
(Ховається в гардероб.)
Згори йдуть дівчина і Здобнов.
Здобнов
(веселий і жвавий)

Ну погодьтесь, скажіть «так».
Погляньте – ніч бреде за вікном.
Дівчина

Дощик стукає по дахах завзято...
Здобнов

Стомився бути я адвокатом,
Захисником чиїмсь, опікуном.
Тут поряд клен зеленіє якраз.
А ви сьогодні дуже красиві –
І я кохаю трошечки вас.
Дівчина

Трошечки? І за це спасибі...
Здобнов

Ходімо де-небудь в садочок чудовий,
Будем бродить, говорить, мовчать...
Дівчина

Можна про це сказать Наді Ковровій?
Здобнов

Ну, навіщо жалю завдавать?
А я для неї дещо значу.
Над нею хмара нависла густа,
Певне, сидить край вікна, плаче,
Адже робітка, на жаль, пуста!. –
Дівчина

Ви говорили не так, пам’ятаю:
Вартовим у Наді стояли на посту.
Тепер змінились?
Здобнов

А що це означає?
Це означає, що я росту.
Дівчина

Просто думку змінили свою?
Здобнов

Не будем так мілко ставить питання,
Мої не змінювались переконання,
Я переріс їх, я вище стою.
Не я один таку думку висловлюю,
А всі – так би мовить, начальство, штаб.
Загальна думка, що слава Коврової –
По суті пройдений нами етап.
Дівчина

Вас це засмучує?
Здобнов

Дуже!
Дівчина

Дуже?
Здобнов

Але зараз не хочу я сумувать.
Вечір, весна, плюс ви, мій друже,
Кличуть мене вдалину мандрувать.
Згадайте: «Скажи мені слово,
Посміхнись, наче квітка в саду,
Не терзай мовчанням знову...»
Ну, підем гулять!
Дівчина

Не піду!
(Виходить.)
Здобнов обернувся, побачив Надю. Вона вийшла йому назустріч.
Здобнов

Надю? Ви тут? А я шукав,
Бігав, питав, кликав, чекав...
Вальс...
Надя

Не підходьте. Не раджу вам.
Здобнов

Вас ваше горе мучить страшенно.
Надя

Дружба, Здобнов, однакова у мене
І на людях і сам на сам.
Здобнов

Надіє Петрівно...
Надя

Слухать не хочу!
Не наближайтесь!
Здобнов

Ви... Я один...
Надя

Я вас ударю і дуже боляче.
Здобнов

Ну, це вже, ви знаєте, перегин!
Надю, не будьте ідеалісткою!
Надя

Або ви підете...
Здобнов

Слухаю вас.
Піду, пригноблений такого звісткою.
Я винен... Прощавайте. Гаразд.
(Виходить.)
Надя

«Загальна думка – Надія Коврова,
По суті, пройдений нами етап».
Ні до кого не йди! Не шукай ні душі!
Уперше в скрусі такій опинилась.
Кепки, капелюхи, пальта, плащі –
От і все, що від друзів мені залишилось.
(Закрила обличчя руками.)
Із-за одягу вийшла тьотя Маша.
Тьотя Маша

Що сталося?
Надя

Ти не збагнеш.
Тьотя Маша

Казала Гараніну? Він про це знає?
Адже він твій друг?
Надя

Авжеж!..
Знайомих з цим прізвищем в мене немає.
Тьотя Маша

Гордість іще керує тобою!
Жаль, я зустріти не мала нагоди.
Надя

Піду поброджу, на мосту постою.
А він красивий в усяку погоду.
Тьотя Маша

Що тобі, місця у місті мало
Чи сад для тебе зів’яв?
Одна ось так на мосту стояла –
Міліціонер її й оштрафував.
Надя

Смішна ти, тьотю Машо!
Тьотя Маша

Смішна я?
Надя

Прощай, тьотю Машо!
(Виходить.)
Тьотя Маша

Нащо їй ріка?
Чого б на мосту їй стоять – не знаю!
Дожену, скажу їй про моряка...
(Біжить слідом за Надею.)
Згори йдуть Суздальцев і Крилов.
Суздальцев

Виявилась вона у цілому слабка,
Малувато душевної сили.
Сутичка перша абияка
Її, на жаль, надломила.
Крилов

Панночкою виявилась?
Суздальцев

На жаль, буває.
І ні на кого нарікать.
Ви – майстер, і я свою справу знаю.
Ми все це можем легко узнать.
Кожному свій маршрут кораблю.
Гине в час бурі ніжна птичка...
Крилов

Дуже слабких я людей не люблю,
Така вже, знаєте, морська в мене звичка.
Тільки тут помилитись не важко, –
Ви не спускайте на неї собак.
Суздальцев

Ні вже. вона не злетить, – не пташка!
Крилов

А може, вона у кота в зубах?
Суздальцев

Ні, обстановка у нас ясна:
У грудях її пустота нерозумна.
Випадковий успіх вхопила вона.
А далі – крапка.
Крилов

Ну що ж, це сумно!
Суздальцев

І не кажіть... Прошу за мною!
Журба – журбою, весна – весною.
Банкет Першотравневий у нас.
Приємно, знаєте, з молоддю бути.
Крилов

В розпал розваги потрапив до вас.
Даруйте, що зваживсь невчасно прибути.
Суздальцев

Що ви! Прошу наверх на годину!
Всі будуть раді – така людина! –
Участь візьмете в наших розмовах,
Чи потанцюєте?
Крилов

Не мастак!
Танцюю лише в домашніх умовах
Або на крижинах, як моряк.
Не проводжайте мене! Пізній час,
До того ж молодь чекає на вас!
Суздальцев

Тоді, коли будете в наших краях...
Крилов

А ви, коли будете в наших морях,
За Полярним колом, чи біля нього...
Суздальцев

Ми розумієм один одного.
Попрощались. Суздальцев піднімається сходами. Крилов унизу. Вбігає тьотя Маша. Вона дуже схвильована.
Крилов

Що там, мамашо? Та що з тобою?
Тьотя Маша

Ех, лебедику, кепські діла!
Шойно тут Коврова була,
Запахиулась пальтиною голубою,
Шапчину біленьку в руки взяла.
Я хотіла догнати, але не змогла.
Піду, сказала, на мосту постою.
Навіщо це треба в ніч отаку?
Ну, що як покінчить вона з собою?!
Очі закриє та бух в ріку.
Крилов

Що ти? Просто красивий вид,
Міст, весна, чудова погода...
Тьотя Маша

У кого, лебедику, душа болить,
Той на вид не дивиться зроду.
Крилов

Ти марно про це заводиш розмову!
Може ж такий ото сон присниться!
Молода дівчина в нічку чудову
В голубому пальті не буде топиться.
Тьотя Маша

Все, лебедику, все може статись.
Ех, поганенькі тут діла!
Бо ж хотіла вона зостатись
І раптом взяла і втекла.
Крилов

Кажеш, вона в голубім пальті?
Тьотя Маша

В голубім.
Крилов

І давно подалася в дорогу?
Тьотя Маша

Щойно. Ти дожени, бо в житті...
Крилов

Інколи марні бувають тривоги.
Тьотя Маша

Чого б то їй справді іти на міст?
Певне, на серці її – не легко,
Крилов

А в тебе нема чого-небудь від сліз?.
Тьотя Маша

Нема.
Крилов

Як заплаче, зараз в аптеку.
(Виходить.)
Тьотя Маша
(услід йому)

Ти знайди її швидше, знайди!
За руку візьми і в аптеку веди!
Входять Суздальцев і Гаранін.
Суздальцев

Гаранін! Дали ви правдивий аналіз.
Ладен підписатись, поставить печать.
Нарешті, мій голубе, ви признались,
Що не варт орлами курчат величать.
Що можна набить на цитатах руку,
Безліч їх по путі прихватить,
Але ніяк не можна в науку,
Як у трамвай, на ходу ввійти.
Та от що, любий, мене вражає:
Вірний огонь ви відкрили, чому ж,
Коли Коврову я понижаю,
Ви мені кажете: «Не руш!»
Гаранін

Драма Коврової – моя драма...
Печалі Коврової – печалі мої.
Я сказав їй правду відкрито і прямо,
Тому що я поважаю її.
Та ось чого я не розумію:
Хтось, невидимий ворог мій,
Моєю статтею б’є по Надії –
Не по роботі – по ній самій!
Суздальцев

Хтось? Адже ви, наскільки пригадую,
Автор статті. Злякались вогню?
Гаранін

Писав я правду. Моєю ж правдою
Свою ви хочете прикрить брехню!
Суздальцев

Вас недостойні подібні штуки...
Що я зробив? Висновок із статті...
Зрозумійте: інтереси науки –
Єдині інтереси в моєму житті.
Як там говорять, чия б корова...
Я не можу цю історію зам’ять.
Тому, як не жаль, доведеться Коврову
З роботи самостійної знять.
Гаранін

Та це ж Коврову зіб’є з дороги1
Повинні подумати з вами про те ми,
Щоб тема оця ж їй дала перемогу.
Суздальцев

Нічого, хтось інший розробить цю тему.
Гаранін

Ви – цей «хтось інший»?
Суздальцев

А хоч би і я,
Адже, по суті, ця тема моя.
Давнішня, так би мовити, рідна.
Вона ж з нальоту її взяла.
Гаранін

Ви, що ж, звільняючи її, як видно,
Поправить хочете свої діла?
Суздальцев

Слова, слова!.. Я чув і дзвінкіші.
Гаранін

Я так не залишу цього.
Суздальцев

А шкода́!
Прошу, не будемо говорити більше:
Коврова зажде. Невелика біда!
(Іде наверх.)
Гаранін бере з вішалки шляпу. Згори, з вечірки іде Яша
Яша

Мишо, здоров був!
Гаранін

Здоров був, Яшо!
Яша

Я не шуряк твій, ні сват, ні зять,
Ні дівер, але давня дружба наша
Мене примушує правду сказать.
Мишо! Справедливості ради,
Не бажаючи судити тебе,
Знаю: у відношенні до Наді
Ти по-хамськи повів себе.
Гаранін

І ти? Ну, звісно – я лютий звір!
І двері вона не відкриє звірю,
Надя не вірить, і ти не вір!
Яшо, секрет я тобі довірю,
Тільки не виказуй, благаю!
Яша

Не викажу. Слово честі дано.
Гаранін

Я Надійку люблю.
Яша

Я знаю.
Гаранін

Ти це вже знаєш?
Яша

Давним-давно.
Гаранін

Та невже тобі Надя сказала?
Яша

Ні.
Гаранін

Під слово честі скажи, ми ж друзі,
Хто?
Яша

Мишо, ці секрети страшні
Давно відомі усій окрузі.
Від багатьох доводилось чути.
Кажуть, що любов тебе губить,
Що твоєї статті вогонь і отрута
Викликані тим, що вона не любить.
Гаранін

Та це ж мерзотність, даю тобі слово.
Яшо, збагни!..
Яша

Розумію. Я сам...
Гаранін

Коли б усе почалося знову,
То я знову таку б статтю написав.
Чорти, я ж її врятувати хочу!
Я ж для неї – справжній друг!
Але хтось навколо усіх морочить...
Хтось каламутить воду навкруг!
(Пішов.)
Із-за одягу виходить тьотя Мата.
Тьотя Маша
(побачила Яшу)

Матінко, Яша!
Яша

Ну, як мій рулончик?
Щоправда, це ж не голка мала...
Тьотя Маша

Лай мене, Яшо, лай, скільки хочеш!
Я рулончика не зберегла,
Яша

Де ж він?
Тьотя Маша

Пробач на милость!
Його вже вернути не можна тепер.
Раптом дівчина сюди заявилась,
Намальована на папері.
Рулон несподівано розгорнула,
І я вже ніяк Еберегти не змогла!
Руками сплеснула, Яшо, й гайнула
І кресленнячко із собою взяла.
Яша

Звідки вона з’явилась? Коли?
Що говорила? Куди прямувала?
Тьотя Маша

Прийшла, коли вітер і злива гули,
І разом із зливою далі помчала.
Яша вибігає, Тьотя Маша приголомшена. Музика.
Завіса

ІНТЕРМЕДІЯ ДРУГА

Сквер. Лавка. Іде дощ. На лавці – Солов’ї.
Солов’ї
(співають)

По домах не тягне нас, –
Даль рожево квітне.
Здрастуй, місто, в ранній час,
Друже мій завітний!

По Москві весна іде,
Сплять на ліжках дітки.
Вулиці двірник мете
На світанку швидко.

Ах, весна московська,
Всіх обнять готова,
Площа Маяковського,
Вулиця Садова.

Як у пам’яті лишить
Ці зірки живії?
Як без зустрічі прожить,
Я не розумію.

Гаснуть зорі вдалині,
Місто в фарбах різних.
До побачення, до ні...
До зустрічей ніжних!

Ах, весна московська,
Всіх обнять готова,
Площа Маяковського,
Вулиця Садова.
У цей час проходить пара. За парою – Яш а. «Катя!» – кричить він, Дівчина оглядається. Це не Катя. Яша в горі.

Над Москвою дощ Іде,
Теплий дощ, весняний.
А кого юнак той жде
Від кохання п’яний?

Дощик вимочив сади,
Від пилюки вимив.
Десять тисяч тонн води
Він на місто вилив.

Ах, весна московська,
Всіх обнять готова,
Площа Маяковського,
Вулиця Садова.

Зранку він прийшов до нас,
З півдня теплий, гарний.
Хлопче, йти додому час, –
Не прийде кохана.

Хоч весною дощ іде,
Квітів не збиває.
Все одно, вона прийде,
Прийде, бо кохає.

Ах, весна московська...
Світло гасне.

КАРТИНА П’ЯТА

Новий Камінний міст. Видно Кремль. Ледь світає. На мосту Надя, віддалік – міліціонер.
Надя

Прямо не знаю я, що зі мною,
Що робити, куди мені йти?
Ех, якби хвилею стать легкою
До моря-Касгїію попливти!
А тут треба думати, з чого почати.
В житті, як видно, не так все просто.
Нерішуче підходить міліціонер.
Міліціонер

Змушений вас я потурбувати.
Може, пройдете все-таки з мосту...
Надя

Кому-небудь я заважаю?
Міліціонер

Хочете, стійте біля води!
Та той, громадяночко, хто близько від краго,
Може раптом звалитись туди.
Надя

В мене, товаришу, – горе безкрає!
Погибаю я ні за гріш!
Міліціонер

В таких випадках чомусь вважають,
Що варто на міст поспішати скоріш.
Тугу нібито міст розвіває.
Допомагає їм від біди,
І що туга тоді у людей зникає,
Коли вони дивляться на рух води.
Не поділяю я цей відомий
Погляд на воду та на мости.
Бо я особисто вважаю, – дома
Горе краще можна знести.
Щоб гроза кругом клекотала,
А будинок од вітру дрижав,
Щоб чарочка поряд стояла,
Щоб хлібець близенько лежав.
Вдалині несамовито гуде мотор.
(Дивиться туди.)

Хто там швидкість розвинув такую?
(Наді.)

Удома треба журбу лікувать!
Змову реве мотор.

Летить!
(Свистить.)

Зараз я його оштрафую
І знов повернуся порозмовлять!
(Біжить вбік, свистить, повертається.)

То ж то! Не натискай на педалі!
Тепер, до громадянки ходім.
На міст зійшов Крилов, зупинив міліціонера.
Крилов

Ви тут дівчини не стрічали
В голубому пальті?
Міліціонер

В голубому пальті?
(Показує на Надю.)

Оця, погляньте?
Крилов

По всіх прикметах...
Міліціонер

Вигляд засмучений в неї такий;
Стоїть, схилившись над парапетом:
Чому я, каже, не хвиля ріки?
Роботу провести хотів виховну,
Коротко зміст життя з’ясувати,
Але один тут водій майнув,
І нашу бесіду встиг обірвати.
Мчить, мов ракета кудись на Венеру,
Швидкість сто десять, вогнів нема...
Ну, я, звичайно, за це шофера...
Крилов

Я підійду, бо вона ж там сама.
Міліціонер

Правильно. Роз’ясніть їй, значить,
Розтлумачте про весну та про ріку...
Крилов

Плаче?
Міліціонер

По всіх прикметах – не плаче,
А сльози от-от зволожать щоку.
(Відходить вбік.)
Крилов
(нерішуче, підходить до Наді)

Може, це нескромно, невірно
На мосту підходить з привітом мені.
Та ми зустрічались, Надіє Петрівно!
Ви не пригадуєте?
Надя

Ні.
Крилов

Ні?
Ну і не треба... Я, значить, Крилов.
Надя

Крилов?
Крилов

Він самий. Іду за вами.
І на цьому мосту, вітрам на зло.
Обмінятись хочу двома словами.
Вам треба силу і твердість знайти:
В інституті становище зараз – не жарти.
Надя
(різко)

Жаліти! Для цього б не треба іти.
Я дуже вас прошу, не варто!
Крилов

Ваш директор сказав, що нема..
Надя

Пробачте, я хочу побути сама.
Крилов

На мосту? А не холодно?
Надя

Як-небудь...
Крилов

А тут на мосту може вітер продуть.
 
Надя

На мосту? А я не боюсь простуд,
Я люблю таку от погоду.
Крилов
(до міліціонера)

Власне не всякий, хто стоїть на мосту,
Мусить, як правило, падать у воду.
Надя

У воду? Звідки ви це взяли?
Ні, Ковровій, у воді не бувати!
Міліціонер

І з цього б зразу ви й почали.
Нащо ж міліцію хвилювати?
(Відходить.)
Крилов
(до Наді)

Аналіз усіх помилок, протиріч
Не варто робити, – самі зумієте?
Надя

Не варто.
Крилов

Чудово! Гора з пліч!
А можна так, постоять?
Надя

Стійте!
Крилов

Я також люблю у таку погоду
Невідомо де ранки стрічать молоді,
Дивитись на талу весняну воду...
Надя

А що в ній хорошого, у воді?
Крилов

Тоді любуватись, як хмари спішать.
Давайте на небо дивитись весняне.
Все воно – вдалині, в прозорім тумані,
Глянеш – і завмирає душа.
Подивимось, чи ні?
Надя

Не варто.
Подумаєш, радість яка, не збагну,
Дивитись в жорстокого простору шати,
Де хмари безглузді пливуть вдалину.
Нема їм до нас ніякого діла.
Крилов

Значить, і хмарам уже влетіло.
Якщо вже й весна не вривається в груди,
Тоді на людей слід увагу звернути?
Он, подивіться, проходить пара.
Здивовано дивиться постовий:
Вони непомітно зійшли з тротуара,
Ідуть у захваті по мостовій.
Торкаючись плечем до плеча, ідуть,
Обірвавши раптово фразу...
Про що говорять? Ні про що, мабуть,
І про все одразу.
Надя

Хороше ранок в дорозі стрічать,
З пронизливим вітром зштовхнутись швидким.
Хороше йти, говорити, мовчать,
Тільки немає куди і з ким.
Може, помилилась – і там, і тут,
Може, багато дурниць наробила,
Потім вершіть надо мною свій суд,
А зараз збагніть, – я сама залишилась.
Ну, куди мені йти? До кого?
Крилов

А друзі?
Надя

Один до одного.
Я до них прибігла. Мовляв, так і так,
Дружбу давайте відновим гарячу.
А друзі кажуть мені: «Пробачте!
Ви – уже пройдений нами етап».
Крилов

А ви доведіть, що це не так.
Надя

У мене опускаються руки.
Я думаю, може, це вже кінець?
Крилов

Зверніть увагу, – борець науки.
Надя

Вам легко казати – борець!
Вам легко...
(Заплакала.)
Крилов

Отак завжди!
Вода – струмками. Ох, громадянки!
Коли б я не купив валер’янки...
(Дістає пляшечку.)

Чекай... А накапать її куди?
А чим розбавить! Неможливо.
Ну, не чекав я такої біди.
Друзі, та це ж просто жахливо!
На мосту, над рікою – ні краплі води...
Може, побризкать її, покропить?
Коврова, що мені з вами робить?
За вами я йшов, не як нянька вмовляти.
Не помічник я діда Мороза.
Не хочу витирать вам сльози,
Мені таланту шкода, таланту!
Надя

А ваша жалість мене ображає,
Без неї обійдусь як-небудь.
Ви праві: різкий тут вітер гуляє,
Може здорово вас продуть.
Крилов

Дозвольте...
Надя

А знаєте, скільки моя робота
У мене крові відняла?
А на вас – розумію – без моїх турботок
Завжди чекають діда.
І які! Величезні! У вас до хвилинки
Весь ваш, певне, розписано час.
А невдача однієї людинки –
Ну, хіба це масштаб для вас?
Крилов

Але доводиться, треба признатись,
Дрібними випадками також займатись.
Надя

Ну, тоді візьміться за баню!
Бані у нас, по суті, нема.
А я із зціпленими зубами
Бажаю все пережить сама.
Ліфт псується у нас щогодини,
Продають у кіосках несвіжий квас...
Крилов

А невдача однієї людини?
Надя

Ну, хіба це масштаб для вас.
Ідіть, ідіть, я дуже вас прошу!
І чого б вам не спать, по ночах тиняться?
Крилов

А ви усе-таки дуже хороша...
Щоб часом старому не закохаться!
Не соромтесь, проберіть добре,
Не церемоньтесь зі мною... Ваша
Оця жорстокість мені до вподоби.
А Суздальцев про вас мені: «Кваша!
Шукав, – говорить, – яв ній людини,
Шукав у ній силу і не знайшов».
І я у аптеку з цієї причини
За розрадою для вас зайшов.
Як, я думаю, сльози витру?
Де я знайду потрібних слів?
І я, пробачте, ледь не півлітра
Валер’янки вам купив.
«Вогонь у Коврової, – каже, – пропав,
Загинула, з першим зіткнувшись горем».
Надя

Суздальцев так про мене казав?
Мені ж він, бувало, інше говорить.
Він так помагав мені.
Крилов

Він помагав?
Надя

Сам на квартиру мою приїхав...
Крилов

Для чого ж все-таки він збрехав?
Не задля жарту, не задля сміху?
В цьому питанні не простий зміст.
А світанок, світанок! Погляньте, злюка!
Посидьмо, спочинемо трохи...
Надя

А міст?
Крилов

Що міст?
Міст, Надіє, пречудесна штука!
На мосту з’являється Яша.

Ось наближається ранній прохожий,
Запропонуєм і йому відпочить.
Товариш прохожий на когось схожий...
Надя

На Яшку... Сам Яшка справді мчить.
Яшо!
Яша

Надю? Ти тут і так рано сьогодні?
Крилов

А вам хто так рано спать не дає?
Яша

Це дуже дивно!
Крилов

Я з вами згодний.
Надя

У мене причини...
Яша
(зітхнув)

І в мене є.
Надя

Не знайшов?
Яша

Немов не знались.
Міста обшукано кожний куток.
Крилов

А ми із вами стрічались...
Яша

Стрічались?
Крилов

На Ленінських горах.
Яша

А, морячок!
Чого ж ви тут?
Крилов

Посидіть охота.
Говоримо з нею...
Яша

До дня?
Крилов

Як їй таку написати роботу...
Яша

В інституті розмови, вогонь, маячня.
Відкрию секрет. Не кажучи й слова,
Про все, що не сподобалось мені,
Я написав депутату Крилову.
Крилов

Крилову? Він відгукнувся?
Яша

Ні.
Крилов

От бюрократ!
Яша

Вертайте назад!
На вітер не кидають слів, здається,
Я думаю так: герой, депутат
Про Коврову, напевне, чув. Відгукнеться.
Крилов

Ви з ним стрічались?
Яша

Раз, ненароком.
Крилов

Який собою?
Яша

Та пара не вам!
Високий, підтягнутий, бистроокий,
Богатир, мрія, та куди там...
З півроку він відомий народу,
Та скоро слава про нього піде.
Хоробрий безмежно: вогонь і воду,
Лід і полум’я – все пройде!
Слів не забуду його знаменитих!
Він споминав...
Крилов

Споминав?
Яша

Споминав,
Як на ведмедя при йшлось ходити
Малим з рогатиною...
Крилов

Брехав!
Яша

Брехав?
Люди йому, як відкриті двері,
Сила його зрідні чудесам.
Ви що, не вірите мені?
Крилов

Не вірю.
Яша

Чому?
Крилов

А тому, що Крилов – я сам.
Яша
(охоплений жахом)

Ви – Крилов?
Крилов

Треба сказати, –
Поети і ті не змогли б
Отак обличчя моє уквітчати...
Яша

Ви – Крилов?
Крилов

Я – Крилов.
(До Наді.)

Влип!
Забудьмо усе це, товаришу Яшо!
Яша

Ви – Крилов?
Надя

Яшо, мовчи!
Крилов

Листівку, я мушу сказати, вашу
Поштар своєчасно мені вручив.
Яша

Ви – Крилов?
Крилов

Іншого слова
Згадати зараз не можете ви?
Сідайте! Ну, що ж, Надіє Коврова,
Грізна товаришко, дочко Москви.
Не часто світанки ми зустрічаєм,
Пора казкова, чарівна!
(До Яші.)

Тебе, брат, відлюдним зробила весна?
Згадай що-небудь... Порозмовляєім...
Ну, говори! Досить мовчать!..
Яша

Ви – Крилов?
Крилов
(махнув рукою)

На мосту прекрасно!
Давно я світанок такий не стрічав.
Давайте затягнемо пісню сучасну!
Пам’ятаєте? На косогорах
Заблукався один капітан,
А ви співали. І дуже скоро
Капітан її вивчив. Та чи не та?
(Співає.)

Розлилась Москва-ріка широко.
Чом на серці лід о цій порі?
По мостах московських одиноко
Часто я гуляю до зорі.
Міліціонер
(підійшов під час співу, раптом затягнув гучним басом)

На Волгу, аж до Каспію
Відходить пароплав.
Крилов
(здивовано)

А ти коли розучити мав?
Ну, брат, слух у тебе на славу.
Міліціонер

Князя Греміна в клубі співав.
Для нас така пісня – забава!
Коли я нижнє фа протягну,
Покажу, як співати, людям.
(Співає.)

«Й життя, і молодість, і щастя!»
(Справді, бере нижнє фа.)
Крилов

Не будемо тишу порушувать, ну,
Давайте не будем.
Міліціонер

Давайте не будем.
Крилов

Співай тихо, та не спіши.
Видно по всьому, ти, браток, непосида,
А люди співають пісень для душі,
Для своєї душі і душі сусіда.
Міліціонер і Крилов співають. Надя приєднується до них.
Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

КАРТИНА ШОСТА

Готель «Москва». Номер Крилова. Кілька дверей. Секретарка вносить папку з паперами.
Крилов

Оксано Петрівно, що це?
Секретарка

Діла.
Крилов

Ну, привалило сьогодні! Багато!
Секретарка

Я головніші вам принесла.
Крилов

Ох, і тяжка ти, папка депутата!
Справ чималенько, сказати правду!
(Віддає секретарці листи.)

Не пропустить би якоїсь мимо:
Цього листа слід відправить в райраду,
Цього в міліцію, цього до Криму.
Ну добре.
Стук у двері.

Хто там?
Гаранін
(входячи)

Гаранін.
Секретарка виходить.
Крилов

А, Гаранін, давно пора!
Кого там іще стаття ваша ранить?
Хто ще від хвацького гине пера?
Гаранін

Не смійтесь, товаришу Крилов!
Крилов

Не буду!
Як справи з Надею?
Гаранін

Їх нема.
Її байдужість стискає груди,
Що б не сказав я їй – дарма!
Раніш бувало сварки кипіли,
Хвиля за хвилею мчали горою.
А тепер вона уже тиждень цілий
Абсолютно ввічлива зі мною.
І я не знаю, куди податься,
Я приголомшений холодом цим.
День, коли Надя почне знущаться,
Буде святом найкращим моїм.
Крилов

Ти цілком вірно зробив. Стаття...
Любов не стала тобі на заваді.
Ти цілком вірно зробив. От я
Так не міг би зробити, мабуть...
Гаранін

А як би ви зробили?
Крилов

Мені
Неясно самому. Справа важлива.
Може б, статтю прочитав їй одній...
Гаранін

Але ж це невірно було б!
Крилов

Можливо.
Ти критик – друг. Ти – не лютий звір.
Ти був чутливим, чесним... Тимчасом
Бувають такі хвилини, повір,
Коли хочеться критика вигнать надвір,
А з другом просто поплакати разом.
Може, цього їй і бракувало:
Трошечки звичайнісіньких сліз.
Та в розписі дружби твоєї не стало
Місця, щоб ти туди пункт цей заніс.
Гаранін

Прошу...
Крилов

Життя гортаючи книгу, –
Ти пробач, я трохи знаю життя, –
Я помітив, що інколи вигук
Буває змістовніший, ніж ціла стаття.
Можна кричать і від крику оглухнуть,
То масло лити, то мед повсякчас,
А можна за руку взяти – і охнуть!
А той, кому слід, зрозуміє враз!
Прочитав я статейку твою про Надго.
Я полум’я в ній і сміливість відчув,
Та все мені хочеться крикнуть: «Дядю!
А ти де був?»
Гаранін

Я не хотів її знищить статтею.
У статтю клубок моїх нервів ліг.
Я хотів...
Крилов

А допоміг ти нею?
 
Гаранін

Ні, здається, не допоміг.
Крилов

В Арктиці не доводилось бувать?
Гаранін

Ні.
Крилов

Уяви, – пітьма, непогоддя.
Прогавив день – треба лід розбивать.
А вчора ще тільки були розводдя.
Тільки вчора – а інша пора!
Вчора знайшов би словечко, фразу.
А з Ковровою не вчора почалася гра...
Адже лід утворився не зразу.
А тут у вас після меду – снарядом!
А ти де був?
Гаранін

Рядом.
То що ж робити?
Крилов

Відповідаю.
На жаль, товаришу, не знаю сам.
А коли б я знав, то давно б, гадаю,
Книгу про серце людське написав.
Людина – це, брат, тобі не жарти.
Випадків різних мільйон ущерть.
З одним тобі чуло обходитись варто.
Іншому, попросту: «Вийди геть!»
А третьому, хай пощади не жде,
Слід надавати по шиї – і тільки.
А коли серйозно, – то скільки людей,
Стільки задач і вирішень стільки.
Стук у двері.
Гаранін
(виглянув за двері)

Надя?!
Крилов

Ти бач, як злякавсь тут!
Значить, кохаєш! Підтвердить весь світ.
Причепурись! Підтягнись! Поправ галстук!
Входить Надя.
Надя
(до Крилова)

Здрастуйте!
Крилов

Здрастуйте!
Надя
(до Гаранта)

Привіт!
Гаранін

Привіт!
Крилов

Небагато почув. Не добавимо, часом?
Надя

Як живете?
Крилов

Та як завжди.
Займаюсь банею, ліфтом та квасом,
Морськими справами вряди-годи.
Стук у двері.
Секретарка
(із-за дверей)

До вас прийшли.
Крилов
(виглядає за двері, повертається)

От нежданий візит!
З таким гостем каші не звариш.
Гаранін

А хто це?
Крилов

Капелюх, тростина, статечний вид...
Суздальцев – багатогранний товариш.
Що ж робити, друзі, все ж?
Надя

Я не хочу його бачить.
Гаранін

Я теж.
Крилов

Ну, хоч в чому-небудь та згодні.
Але ж я тут хазяїн сьогодні.
І з вами треба порозмовляти
І його прийняти повинен.
Ви посидьте в сусідній кімнаті...
Пробачте, винен.
Забув: дві ворогуючі держави,
На мир іще не вийшов декрет.
(Розводить їх по кімнатах.)

Ви – наліво, ви – направо,
Я – посередині – нейтралітет.
(Впускає Суздальцева.)
Суздальцев
(входячи)

Затримаю вас на хвилину, одну,
Не більше. І залишу знову.
Ви так до душі припали...
Крилов

Та ну?
Суздальцев

...Що вирішив я продовжить розмову.
Та у вас... діла. Телефон не засне.
Бачу, листами стіл завалений.
Може, в деяких з них і мене
Словами різними називали.
Це ж дуже просто – настрочить депутату o
Лисячим почерком кілька фраз.
Крилов

Тут, дійсно, листів багато,
А, уявіть, ні одного про вас.
Суздальцев

Питанням Коврової, без зайвих поз,
Я стурбований всерйоз.
Крилов

Всерйоз?
Суздальцев

Повірте, до вас я прийшов не марно.
Крилов

Мені це питання відоме гарно.
Суздальцев

Я хочу вам повні відомості дать, –
З ким доводиться мені працювать.
Гірко я думаю знову і знову:
Хто мене оточує? На жаль! Здобнови.
І горе інших – для них торг.
Крилов

У вас є Гаранін.
Суздальцев

Місцевий парторг?
Це справді прикладі Ось його сфера:
Ефектна поза, стаття, кар’єра...
По темах – сусідка у нього Коврова.
Він же нічого іще не має.
До того ж, чутки йдуть, в інтимних розмовах
Коврова сказала, що не кохає.
Тоді завмерла пісня весільна,
Статейка блиснула, вдарив грім!
Гаранін неспроможний стримувати роздратування, виглядає із-за дверей. Суздальцев його не бачить.
Крилов
(говорить водночас йому і Суздальцеву)

Терпіння, треба мати терпіння!
Заспокойтесь, узнаємо, що по чім.
Ну, далі, Коврова?
Суздальцев

Справа тяжка!
Крилов

Та що ви?
Суздальцев

Людина слабка, на горе!
Я, як можу, тягну її вгору,
А вона схолола... Така вже, така...
Чванливість сумнівом зразу змінилась.
Вона від усіх відвернулась сама.
Крилов

Тобто, кілограм зарозумілості
На грам таланту і грам ума?
Суздальцев

Правильно. Жінка! Виглядає мило.
Талантнк є. Малий, я б сказав...
Скільки приходило друзів, молило,
Щоб я історію цю зам’яв.
Крилов

Молило?
Суздальцев

Не прямо, а так, деліктно,
Натяком. Жаль, мовляй, праця, час...
Тепер Коврова в обуренні рветься в кімнату. Суздальцев її не бачить.
Крилов
(каже водночас до нього і до Коврової)

А ви б їм сказали: «Ідіть в кімнату!
Заспокойтесь! Покличуть вас!»
Суздальцев
(не розуміючи)

Куди покличуть?
Крилов

Це так я, до слова.
Суздальцев

Ви мало знаєте Надю Коврову.
Крилов

Можливо. Та от що безперестану
Мене дивує, не можу забути:
Мені здається, в цю нормальну рану
Хтось добавив краплю отрути.
Суздальцев

Незнана сила вступила в бій,
Хтось підкинув дровець, як вогонь розгорівся,
І звичайний, хоч і глибокий біль
В злоякісне запалення перетворився.
Крилов

Прошу вас, ви цього не забудьте,
Схоже на правду воно з лиця.
Ви проникливі, ну так будьте
Проникливі до кінця.
Суздальцев

Хтось усе-таки нам заважає.
Ні, я шкідництва не потерплю.
Крилов

А по-моєму, і без ворожої зграї
У нас чимало є падлюк.
Вони не сходяться темної ночі,
У вікна не лазять, дверима не грюкають,
Але падлюка, якщо й одиночка,
Все одно залишається падлюкою...
Суздальцев

Слова красиві говорять завжди,
Радять і співчувають порою,
Самі ж паскудять.
Крилов

Я дуже радій,
Що в цьому ви згодні зі мною.
Чудово.
Суздальцев

Нагадаю один
Яскравий випадок, прикладу ради.
Є в нас комендант.
Крилов

Крутий громадянин!
Суздальцев

Він намагався виселить Надю.
Крилов

Поговорить я хотів про це з вами:
Я з ним обмінявся двома словами...
Суздальцев

І він вам, напевне, сказав, що я
Звелів йому досадить Ковровій?
Крилов

А ви догадливі! Даю вам слово!
Суздальцев

Така вже доля гірка моя!
Ви пробачте, що нарікаю.
У вас, напевне, не так огидно.
Крилов

Буває. Та от сидиш, розмовляєш,
А хто за плечима стоїть – не видно.
Суздальцев

Лестощі, заздрість – готові різати.
Я обурений до глибини душі.
Надя і Гаранін входять у кімнату.
Крилов

А ви скажіть їм: «Куди ви лізете?
Мить зачекайте, товариші!»
Суздальцев

Буду надалі не так верховодить,
Кожному з них я дам одкоша.
Крилов

Хвилинку!
Гаранін

Що ж це виходить?!
Крилов
(до Наді)

Секунду!
Надя

І він мене утішав!
Суздальцев
(побачивши їх)

Що за схованка? Що це значить?
Крилов

Тепер розмова піде інакше.
Тепер, як кажуть, розв’язано руки.
Суздальцев

Ви ображаєте особу мою.
Гаранін

Тільки подумайте, муж науки!
Крилов

Не всякий муж прикрашає сім’ю.
Суздальцев

Хто бажав допомоги таланту?
Я чи він? Хто помагав?
Крилов

А в коридорі звелів коменданту,
Щоб той з кімнати її прогнав.
Суздальцев

Я думав, що мужність її не покине,
Посилить хотів до життя апетит.
Крилов

А мені сказав, що вона не пташина
І, як видно, вже не злетить.
Суздальцев

Ви не збагнули моїх почуттів:
У вас я пораду знайти мріяв.
Я до вас не прийду більш ніколи в житті.
Крилов

А я вас про це і прохати не смію.
Суздальцев виходить.
Гаранін

Потьмарився світ йому через Надюшу.
Ом то затіяв, он що верзе!
Надя

Як же мене він ненавидів дуже!
Крилов

Хіба це ненависть? Підлість – і все!
Невже ви думаєте, – цей мужчина,
Надю, усіх ваших бід причина?
Ми от його прогнали враз,
А причина лишилась.
Надя

В чому?
Крилов

В вас!
Ну що б вам цей Суздальцев міг зробити,
Коли б не зазнайство ваше бридке.
Сильніше від злоби, від заздрості світу
Маленьке серце людське.
Подумаєш, комендант, нападки!
Все буде в порядку, якщо серце в порядку.
Наша справа – усунуть лихо,
Перемогти ж мусите – ви!
От і дісталось вам на горіхи,
Надю Коврова, дочко Москви!
(До Гараніна.)

А все-таки я люблю її. Не ревнуй, не бійся!
За те, що далеко пливти кораблю,
За талант, за неспокій, за різкість,
За те, що всіх пережене, – люблю!
Люблю за те, що кипуча зосталась,
Зі мною полаялась біля ріки,
За те, що моя минає старість
Поряд з юним вогнем таким.
Юпість! З Арктики вітер шугаючий!
Вчора, здається, вчив перші слова.
І я думав, я – хлопчик, ну, юнак іще,
А мені вже – п’ятдесят два.
А в неділю в садочку зеленім
На малечу дививсь дотемна,
Шкодував, що дочки нема в мене,
Такої ж химерної, як вона.
Ех, не хотів я про це говорити...
Скоро в далекім я буду краю,
Полярне сонце буде світити
На лід і на стоянку мою.
І ось там, в льодах, так би мовити, дома
Бажав би, щоб телеграма прийшла швидка,
Яку б прислала напівзнайома,
Оця ось нерідна дочка.
Я вирвав би ту телеграму в радиста,
Читав би ЇЇ рядок по рядку:
До обіду б причепурився
І замовив сто грам коньяку.
За вашу юність, знайомство з вами,
Я з рушниці зробив би салют.
Але боюсь, що такої телеграми
Вони з Гарапіним мені не пришлють.
Ну і не треба!
Гаранін подає йому склянку води.

А що це значить?
Гаранін

Іване Івановичу, даю...
Крилов

Що «даю»?
Гаранін

Іване Івановичу, Коврова плаче.
Крилов

Дайте води!
Гаранін

Не візьме мою!
Крилов

До чого ж ви суворі, їй-право!
Залізні люди! Не серце – мідь!
Надю! – ворогуюча держава
Дуже просить вас: не ревіть!
Надя встає і швидко виходить.
Завіса

ІНТЕРМЕДІЯ ТРЕТЯ

Лава, бульвар. Молода мати з немовлям на руках. Дитина плаче. Входить Яша.
Яша

Мої надії ледве живі,
Я обійшов усі сквери, і мало.
Скажіть же, скільки є лав у Москві?
На якій вона зустріч мені призначала?
(Сів на лаву.)
Дитя заплакало. Яша пішов. Увійшли три Солов’ї. Почули плач дитини. Намагаються заспокоїти її, як уміють. Дитина плаче ще дужче. Тоді Солов’ї співають їй колискову.
Солов’ї

Ах, любий хлопчику, в цю пору
Поговорити ми прийшли.
Нам через двадцять буде сорок
І навіть з гаком немалим.

Суворо-ніжною рукою
Тебе голублячи, дитя,
Наш юний друже, із любов’ю
Москва пошле тебе в життя.

Колись весняною порою
Увечері ми не заснем, –
За двадцятилітнім, тобою,
Ми, сорокалітні, підем!

Підем гуляти на майдани
І на проспекти молоді,
А Палац Рад, він хвилювання
У грудях викличе тоді.

Йдучи по вулиці широкій,
Усі ми вклонимось Кремлю
І на Москві-ріці глибокій
Кивнем морському кораблю.

Колись весняною порою
Увечері ми не заснем, –
За двадцятилітнім, тобою,
Ми, сорокалітні, підем.

Чого, маля, тобі лежати,
Учися бігати скоріш!
Тебе ми будемо чекати –
Старіти будем повільніш.

І все це збудеться, повірте
У солов’їні ви слова!
Якщо і є секрет безсмертя,
Він називається – Москва.

Колись весняною порою
Увечері ми не заснем, –
За двадцятилітнім, тобою,
Ми, сорокалітні, підем.
Проспівавши пісню, Солов’ї прислухаються, чи не плаче дитина. І чують: дитина повторює мелодію приспіву. Солов’ї приголомшені. Світло гасне.

КАРТИНА СЬОМА

Обстановка другої картини. В коридорі. Друга половина дня. Гарна погода. Навіть у коридорі сонячно. Комендант наводить порядок: ставить на телефонному столику два вазони з квітами, здуває пилюку.
Тьотя Маша

Що ж це без світла так і сидіти?
Комендант
(зажурено)

А ви ніжніше, стара, якби!
Прагне серце моє привіту, –
Ми люди теж, а не гриби.
Тьотя Маша

А хто Коврову хотів прогнать?
А хто підкрався тигром до неї?
Комендант

Прошу вас цього не споминать,
Слабкої душі не терзати моєї.
Рука депутата ударила сміло,
І я дістав хороший урок,
А тепер енергійно взявся за діло
І контролюю кожний крок.
Тьотя Маша

Іроде, сотні ти літ проживеш,
Одним ударом тебе не звалиш,
Так ти ловко сам себе б’єш,
Що ніби виходить, сам себе хвалиш.
Зміни ось лампу: зоесім не світить,
Без вогню ж мені не сидіть!
(Виходить.)
Комендант
(сам. Він сумний)

Тяжко жити стає на світі,
Тяжко хід подій зрозуміть.
Маятник ходить від краю до краю,
Все змінюється. Це я добре збагнув...
Вони сьогодні Коврову лають,
Завтра Крилов їх лає. Ну І..
Сьогодні я з цими, а завтра – з тими,
Я збився з путі, помилитись боюсь.
Усе життя шукав я системи,
До начальства тривалого тягнувсь,
Щоб про майбутні не думати дні,
На людей, щоб не змінювать погляд часто.
Щоб точно було відомо мені,
Де начальство, а де не начальство.
В свою кімнату проходить Надя. За нею Гаранін. Комендант на ходу вручає йому вазон з квітами. Гаранін бере, його, навіть не помітивши коменданта. Засмучений комендант гаснть світло і виходить. В кімнаті Наді.
Гаранін

Локони два на моєму столі,
Пам’ятаєте? – я зберігаю.
Усе, що найкращого є на землі,
Іменем Надя я називаю.
Квіти – Надя, а дощик – Надія,
Увечері Надя – вогні Москви.
В легкому вбранні весняному, як мрія,
Шугаєте з вітром по вулицях ви.
Аж сором. Внизу під вікном я чекаю,
Поки в окні не погаснуть вогні.
Вернувшись, кімнату я відкриваю, –
Можливо, в кімнаті Надя? Ні 1
Ходжу за вами з ранку до ранку.
Надя
(байдуже)

Між іншим, поставте склянку.
Гаранін

Надю, Надійно, що ж це діється?
Сильніш і сильніш любов моя!
Чим менше шансів ждать і надіяться,
Тим більше жду і надіюсь я.
Надя
(стримуючи обурення)

Он як?
Гаранін

Будьте жорстокі знову,
Я ж від кохання буду в огні.
І якщо навіть ви скажете ні,
Я цього не почую слова.
Надя

Значить, як ви сказали, – я дощ і я вітер?
Я весна і квітка, я вогонь і дим?
Значить, як ви сказали, – всі речі на світі
Гм’ям називаєте ви моїм?
Тепер же серце його непокоїться!
Я горя причина... Скажіть мені!..
В кімнату заглядає комендант.
Комендант

Пробачаюсь, у вас не дме із віконця?
Може, ремонтик зробити?
Надя

Ні.
Комендант зникає.
Гаранін

Надю, я мушу сказати, на жаль...
Надя

Мовчіть! Лише вам приступна печаль.
А в інших, ви думаєте, почуттів не буває?
А інші – бовдури, куди вже їм!
Вони все на світі не називають
Коханим іменем своїм.
А я громадянку одну зустрічала...
 
Гаранін

Надю!
Надя

Мовчіть! Були кепські діла.
Як вона в гості друга чекала,
Як бути без нього сама не могла!
Але нічого з цього не вийшло,
Статейки він в пресу почав відносить.
А та громадянка шептала: «Мишо!»
А Миша...
Гаранін

Надю! Надю! Ну, досить!
Надя

Мовчіть! Вона дружньої ждала посмішки,
Бо, не криюсь, тяжкий її сум полонив,
А їй лиш один невидимка Рибкін
По телефону зрідка дзвонив.
Проспівані, видно, пісні до кінця.
Звичайно, громадяночка ця
Багато в чому була неправа,
Та у вас лиш тепер знайшлися слова,
А раніш ви тільки директиви знали.
 
Гаранін

Ви мене не кохали.
Надя

Ні, ви не кохали.
Тепер віршуєте безперестанку.
Між іншим, прошу вас, поставте склянку.
Скільки листів я писать починала.
Якими дурницями їх начиняла,
А потім дерла. Задарма.
Я все чекала Мишка. Нема.
Дзвінок? Та де! Нудьгувала сама.
Я вас ненавиділа і кохала.
Гаранін

Надю! Надю!
Надя

Все це бувало,
А тепер сиджу я зла без краю,
Сама собі про минуле звітую.
Говорити з вами ніяк не бажаю,
Дайте вже краще я вас поцілую.
(Цілує Гараніна.)
Склянка вислизнула.

Чого ж ви граєте, як ідол, в мовчанку?
Він усе ж таки випустив склянку.
Гаранін

Надю! Що ж мені далі робити?
Скільки подійі Я немовби в чаду.
Скажи, як бути?
Надя

Іти. Лишити!
Гаранін

Я йду!
Надя

А спробуйте, я вас піду!
Я сама була винувата.
Гаранін

Думати зараз про це не час.
Цілуються. Заходять комендант.
Комендант

Пробачаюсь. В кімнаті холоднувато.
Грубочку я роздобув для вас.
Гаранін
(в нестямі)

Мерсі.
Комендант зникає.
Надя

Ну, Мишо, життя свого тему
Я протягом тижня передумала знов.
Я вас любила, але ця любов
Була якась від життя окрема.
Була вона підпора, прикраса,
Не велика, але й не мала.
І, на жаль, тільки в горі, з часом,
Всю її силу збагнуть я змогла.
Я думала: захочу – забуду,
Серце моє у мене в руках.
А любов, – вона опинилась повсюди, –
В траві, у хмарах, в телефонних дзвінках.
У все вона вміщується, непосида.
«Держись!» – ударить і крикне з виттям.
«Не нарікай, – каже, – до мене вийди!
Я не тільки приємна, я – як життя!»
Цілуються. Входить Яша.
Яша
(не помічаючи їх)

Надіє, досить совіти, як я!
Мишку викинь у ящик бездушно!
Що таке? Боюсь, порада моя
Може виявитись неслушна.
Чи це ж вони? вони, як бач...
Світе, який ти, по суті, мінливий!
Надя

Яшо, здрастуй!
Гаранін

Ти нам пробач.
Яша

Продовжуйте, я не соромливий,
На все дивлюся холодно дуже.
Серце моє до всього байдуже,
Не прагну помсти, добра чи жадань.
Час, обминувши мене, летить.
Із всіх п’яти людських відчувань
Мені доступний один апетит.
Перетворились в дріт мої нерви,
Світ сприймаю, як схему, гірш...
Скажіть-но, чим відкривають консерви?
Перестаньте цілуватись! Де у вас ніж?
(їсть консерви.)
Гаранін

А де незнайомка?
Надя

Зникли сліди?
Яша

Візьміть консерви і дайте води.
Збагнув я, для мене давно не секрет:
Самі катастрофи в природі.
Побачив я знову Катин портрет,
Дізнавсь, на якому служить заводі...
Повний надії, – нарешті взнав, –
На завод прилетів, як птиця.
Що ж мені там сказали? Вона,
Катя, із заводу пішла... учиться!
Дізнавшись про любовну поразку більше,
Якийсь там старий сказати мусив:
«Юначе, шукайте її скоріше!
Знаєте, люди тепер у нас в русі;
Час, як бачите, у нас мчиться,
Дні за днями швидко йдуть,
Поки ви її шукаєте, вона перестане вчиться,
Поїде на периферію, тоді капут!»
І зрозумів я, вона пропадає!
Душа походода. От тобі й на!
До речі, прізвище Катине знаю:
Рибкіпа звалась вона.
Надя

Рибкіна? Наш телефон зіпсувавсь,
Майже два тижні чути
Якогось Рибкіна ввесь час.
Не можем розплутаться...
Яша

Не може бути?
Гаранін

Справді. Надійно, подзвони!
Яша

Я попрошу, не сміятись з людини.
Надя

А що як ці Рибні ни – справді вони?
Гаранін

Батько й дочка.
Яша

Або муж і дружина.
Дзвоніть! Можливо, якраз я воскрес,
Може, я на порозі раю.
Надя
(вибігає в коридор, набирає номер)

Це Рибкін?
Гаранін

Ну що?
Надя

Гуде АТС,
Телефон поправили.
Яша

Помираю!
Благословляю вас. Життя й кохання!
Дванадцять дітей вам до старості літ.
Хай у вашім ковчезі не буде страждання,
Закопайте мене біля ваших воріт.
Ніхто на лиці не побачить усмішки.
Життя, хоч хвилину, хоч вічність тягнись!
Заглядає комендант.
Комендант
(до Наді)

Вас питає громадянин Рибкін.
Яша
(безнадійно)

Ну, от і видива почались!
Надя

Рибкін?
Гаранін

Не розумію.
Надя

Так само.
Входить Рибкін, акуратний сивенький дідок.
Яша

Дивно! У привида шляпа й тростина.
Рибкін

Я – Рибкін. Мені незручно прямо,
Я – знайома по телефону людина.
Пам’ятаєте спільну нашу досаду:
З телефоном лихо сталось. Відтак
Подзвонила, пробачте, на ім’я Надя,
Сказала: «Рибкін, щаслива я!»
Надя

Так.
Рибкін

Дуже багато потратив я сили:
Сім заяв у папки лягли,
Сім бюро до мене ходили,
Ремонтували – і не могли.
Ваш на стогін мого відзивався,
В моєму вашого чувся крик.
Спочатку я лаявся і хвилювався,
Пізніш примирився і раптом звик.
І стало слухать цікаво дома, –
Мій вік, надіюсь, пробачить мені, ~
Як із життя, мені невідомого.
Якась Надя дзвонить всі дні.
Потім ваш голос, – пробачте, – одразу
Став іншим, так ніби хтось підмінив.
Я схвилювався і по два рази
У гуртожиток щодня дзвонив.
І раптом, хай йому чорт, – пробачте! –
Почав телефон як слід працювать.
І от перед вами стоїть, як бачите,
Відвідувач, він усе хоче знать.
Почуть, як голос дзвенить у ці дні?
Надіюсь, що вік мій пробачить мені?
Надя

Дякую вам.
Яша
(нетерпляче)

І прекрасно! Кінчайте!
Надю, даю себе долі в полон!
Товаришу Рибкін, дочку ви маєте?
Рибкін

Маю.
Яша

Як звуть її?
Рибкін

Катя.
Яша

Сон!
Рибкін

Чого ви хвилюєтесь, мені неясно.
Яша

Зрозумійте, це ніч минає тяжка!
Скажіть, а ваша дочка прекрасна?
Рибкін
(зніяковів)

Я – батько, вона – дочка...
Яша

Ведіть же сюди її? Катя моя!
Я буду ждать її тут у тривозі,
Я б вийшов назустріч їй, але я
Обов’язково розминусь по дорозі.
Лиш починаю шукать її знов –
Враз блискавично вона пропадав.
Гаранін

Він усю Москву обійшов.
Надя

Дуже він любить і дуже страждає,
Приведіть! І Катя буде рада.
Гаранін

Допоможіть! Хлопець. в’ чаду.
Рибкін

Я здивований. Я живу рядом.
Ви мені пробачте, зараз приведу
Або пришлю.
(Виходить.)
Гаранін

П’ять хвилин пробіжать,
І впаде з душі в тебе камінь.
Яша

Страшніших не доводилось переживать.
Надя

Закохані їх називають віками.
Стук у двері.
Яша

Вона!
Гаранін

Ще рано.
Яша

Жодного слова.
Не можна голосно розмовлять.
Ввійдіть!
Входить комендант, стелить доріжку біля дверей і безмовно виходить.
Гаранін

Його принесло знову!
Яша

Кого за Катю я міг прийнять!
Надя

Тихо, тихо...
Яша
(прислухається)

Іде хтось!
Гаранін

Ну і напруження! Нервів не хватить.
Чути кроки.
Яша

Ось вона східці минула, ось
Зараз постукає...
Стук у двері.
Надя

Ввійдіть!
Яша

Катю!
Входить огрядна дама, що молодиться, середніх літ, кокетлива.
Дама

Пробачте, мене просили зайти.
Яша

Розсипся! Зникни!
Дама

Як вас розуміти?
Мені сказали – від двох до шести.
Яша

Все безкорисно, все нарочито!
Дама

Дім двадцять три – мені сказали.
Там меблі на продаж можна дістать.
Яша

Збагнув я: в світі все нетривале.
Гаранін

Двадцять три? А тут двадцять п’ять.
Помилка.
Дама

Пробачте. З кожним буває.
Грубіянство приємне кому?
А тип цей зразу мені заявляє:
«Розсипся!»
Гаранін

Він хворий, – пробачте йому!
Дама виходить обурюючись. Яша відвернувся від дверей, на все махнув рукою.

Складні любовні ваші діла.
Яша

Я нічого не жду. Все пропало!
Тихо і непомітно входить Катя.
Гаранін

Яшо!
Надя

Поглянь!
Катя

Яшо, я прийшла!
Дуже давно я вас не стрічала.
Яша
(не вірить і не повертається)

Терзання щастя не принесе.
Гаранін

Не стрічай її такими словами!
Яша
(обернувся, остовпів)

Коли ви не привид, то перш за все
Напишіть адресу, поки я з вами.
Тільки тепер повірив.

Катя! Жива! І посміхається!
Я знову щасливий, здоровий знов,
(Витягає з кишені вірьовку, зв’язує свою руку і руку Каті.)
Всі сміються. Вривається комендант.
Комендант

Сюди направляється, сюди наближається,
Сюди насувається депутат Крилов,
Вигляд у нього неможливо строгий.
За мить сюди прибув він!.
Входить Крилов. У руках у нього пляшка шампанського.
Крилов

Зайшов прощатись. Знову, в дорогу.
Надя

А, це чудово!
Крилов

На п’ять хвилин.
Давній звичай – привіт прощальний несу!
Пора настала на Північ мчаться.
Для довгих тостів немає часу.
Обмежимось коротким, – за щастя!
Надя

Вам я вдячна за все.
Крилов

А вам за знайому
Хорошу пісню. Вип’єм до дна?
Катя

До дна.
Крилов

А ця громадянка мені невідома.
Це хто ж? Незнайомка?
Яша
(в захопленні)

Вона.
Надя

Я хочу про воду весняну сказать,
Про пісень Солов’їних велику силу,
Про місто, що незнайомих людей поєднать
І подружить непомітно зуміло.
Про те, як світ по-новому відкрився...
Але, пробачте, промовець збився.
Крилов

Ну, до побачення! Я не забуду
Зустрічі ці непомітні, живі.
І під небом Півночі я згадувать буду
Міст над рікою, весну в Москві.
(Співає.)

У Москві, коли хоч день пробудеш,
І поїдеш потім в дальню путь,
То Москви ніколи, де не будеш,
Розлюбить не зможеш, ні забуть.
Усі йому підспівують. Він виходить. Усі біжать до вікна. дивляться йому вслід. В оркестрі звучить пісня. Закривається завіса. Разом із завісою ідуть три Солов’ї і співають:

Срібні зорі в небі загоряться.
Спалахне на березі маяк.
Ні, не можу я налюбуваться
На Москву сьогоднішню ніяк!
Завіса
Роман Чумак?