|
Здрастуй, Волго! Схили та діброви, Тане димка дальньої землі; На путі стрічаючись, розмови Тут ведуть гудками кораблі. В літні ночі світлих зір проміння В чистих водах золотиться слід. Здрастуй, Волго! Ніби стрічка синя, Пов’язала Захід ти і Схід! Тож не марно, тільки осінь вижне Жита жовті череди в полях, Прокладуть, погойдуючись, в Нижній, Східні судна свій далекий шлях. А коли розтане лід на Камі, І зима проллє потоки сліз, Десь на Схід потягнеться плотами Приуральський віковічний ліс. І, ведучи довгі каравани, Зійдуться під рамнім холодком Загорілий житель Туркестана З ярославським дужим мужиком...
|