|
...Солов’ї на кипарисах, місяць, озеро, пітьма, Камінь чорний, камінь білий, вдосталь випив я вина, Заглушили серце співи бутля вірного мого: «Світ лиш сяйво лику друга, а все інше – тінь його!» Виночерпія люблю я вже не перший день і рік, І не перший день я п’яний од зорі і до зорі, Все ходжу і похваляюсь, що пізнав я торжество: «Світ лиш сяйво лику друга, а все інше – тінь його!» Я бродяга і конурник, непутящий чоловік, Все, чого навчився досі, все забув тепер навік Ради мрійної усмішки, ради наспіву цього: «Світ лиш сяйво лику друга, а все інше – тінь його!» Ось іду я по могилах – до своїх товаришів, То невже б мерців спитати про любов я не схотів? І кричить із ями череп тайну жереба свого: «Світ лиш сяйво лику друга, а все інше – тінь його!» Світло місяця гойднуло серпанкові ручаї. На високих кипарисах позамовкли солов’ї. Лиш один, німий до того, заспівав, знаття б чого: «Світ лиш сяйво лику друга, а все інше – тінь його!»
|