|
Я певно, хворий, на душі туман, Мені обрид цей люд, ці ґречні фрази Я бачу в снах далеких царств алмази І весь в крові широкий ятаган. Мені здається, й це вже не обман Мій предок був татарин чорномазий І гунську лють, невигубну заразу, Мені лишив у спадок бусурман. Мовчу, томлюсь і відступають стіни... Ось океан весь в білих пасмах піни, Вечірнє сонце і прибою гул. І міста майорять блакитні бані, Жасминові цвітуть сади духмяні. Ми бились там... Згадав! Я вбитий був.
|