|
Я з міст тікав хутчіш до лісу, В пустелю від людей тікав, Тепер готовий я молитись, Ридати так, як не ридав. Ось наодинці я з собою... Час відпочити вже мені: Нещадним світлом, мов стрілою, Душа протята в глибині. Страшний я грішник, лиходій: Боротися Господь сил дав, Любив я правду і людей, Та ідеал я розтоптав. Злякавсь, ганебно відступив, Хоч міг боротись. Та я – раб, Бо прагнення свої згубив, Сказавши: «Я, на жаль, ослаб! Я грішний нині, лиходій, Пробач, Господь, пробач мені, І змученій душі моїй Пробач та каяття ціни. Є люди з полум’ям в душі, З жагою людського добра, І стяг святий ти їм вручи, Їх вабить, манить боротьба. Мені пробач!..»
|