|
Він стоїть над горном на заводі, Цей старий і простий чоловік. Тихий погляд якось повен згоди, Зчервонів від кліпання повік. Всі товариші його поснули, Тільки він один оце не спить. Він стоїть, та одливає кулю, Що мене з землею розлучить. Ось скінчив. І очі звеселіли. Йде додому. Місяць ллє вогні. Там його чекає постіль біла, Тепла жінка у спокійнім сні. Куля, що її зробив він, лине Над Двіною, де туман і мла, Куля, що її зробив він, стріне Грудь мою, вона за цим прийшла. Я впаду, смертельно занудьгую, Все минуле в мить одну призву, Кров гаряча бризне на сухую, Змяту, запорошену траву. Так мені віддасться в повній мірі За недовгий, за гіркий мій вік. Це зробив у блузі світло-сірій Той старий і простий чоловік.
|