|
Звідки я прийшов, не знаю... Не знаю я, куди піду, Коли звитяжно відіграю В моєму ясному саду. Коли наповнюсь красотою, Трояндами наскучу всім, Коли замариться покоєм Душа, натомлена від мрій. Але живу, як танці тіней У хворий день на смерть свою, Я повний таїнами митей І красним келихом вогню. У цьому світі все відкрите – І світло сонця, й ночі тінь, Ефіру свято оповите Планет миганням в сонну лінь. Я не шукаю розуміння Для чого, звідки я іду; Я знаю, там було ряхтіння, Там зірка з зіркою в ладу. Я знаю, там дзвеніли співи Перед престолом красоти, Коли спліталися там мрійні Святі, біліючи, квітки. І я повірив серцем в чудо З легким крайнебом в унісон; В яких границях я не буду, На все накину я свій сон Завжди живий, завжди могутній, В полоні чарів красоти – Веселкою сяйне співзвучність Над вічним царством пустоти.
|