|
І нині є іще пророки, Хоч їхні впали вівтарі. Їх очі – ясні і глибокі Майбутнім полум’ям зорі. Та їм чужий клич переможний, Тіснить безодня владних слів, Від ляку – дійству неспроможні В громадді кам’яних домів. І інколи в печалі бурній Пророк, не визнаний у нас, Здійме до неба зір лазурний Очей ясних – приходить Спас. Він каже, ніби він безумний, Але душа його свята, Що він, в печалі многодумній, Побачив світлий лик Христа. Господні мрії многоокі; Руці Даючого – пора. І є іще, як він, пророки – Святі є лицарі добра. Він каже – страх за ним не стежить, Він князь Зорі, і це – не гріх... Та тільки духи в темних вежах Ту мову слухають крізь сміх.
|