|
Зелене, все у пінистих буграх, Як жменя хвилі, з океану взята, В розтуленій ледь пригорщі гіганта Воно нудиться в пласких берегах. Плуг не блищить на мокрих борознах, Повільний буйвол важкий і рогатий, Тут думою пригнічений вожатий, Тут зріє хміль, та лавр уже зачах. Лиш іноді, від спокою в нестямі, З кипінням, гулом, гиканням, виттям Воно своїх не хоче берегів. Неначе знов під раттю Ганнібала Зітхнули скелі, чути крик шакала І трубний голос шалених слонів.
|