|
Ти не знаєш сказання про діву Ліліт, З ким мав щастя Адам в раю первозданнім, Але ти одна з тих, чиє серце болить За душею крилатою та садами. Ти про Єву чувала, певно ж, не раз, Про матір матерів, що вогонь берегла, Та з якоюсь тривогою все ж. І щораз, Наче безум смішний оповідь ця була. У Ліліт – недоступних сузір’їв вінець, У краях сонця діамантові світять, А що в Єви – город ще й отара овець, Лад у хаті щодня і доглянуті діти. До пуття ще не відаєш ти, хто ти є. Єва ти чи Ліліт? О, коли ж на поріг Стане той, котрий жадібне серце твоє В зачарований грот однесе без доріг. Під уступами гір він уміє блукать І спускатись уміє із урвищ на дно, Метеор його серце, а не квітка якась. В душі його зоряно від жадань і думок. Якщо треба, він царство підкорить тобі, Якщо треба, зі злодійською піде сумою, Та завжди і повсюди – від Єви Ліліт, – Він тебе збереже від тебе самої.
|