|
Моя любов до тебе ще – слонятко, народжене в Берліні, чи Парижі, яке тупцює ватними ступнями кімнатами господаря звіринцю. Не приноси йому французьких булок, не підноси йому качан капусти, він може з’їсти тільки грудку цукру, частину мандарина, карамельку. Не плач, о ніжна, що от-от у клітці він зробиться утіхою для черні, що дим у ніс йому вдихнуть сигари прикажчики під регіт мідін’єток. Не думай, мила, що той день настане, коли, збісившись, ланцюги розірве І побіжить по вулицях, і буде давити, як автобус, люд кричущий. Нехай присниться він тобі інакшим – в парчі та міді, страусинім пір’ї, отим, Розкішним, що колись одвозив до трепетного Риму Ганнібала.
|