|
Одноманітні проминають З тим самим болем дні мої, Немов троянди опадають, Неначе гинуть солов’ї, Але й вона сумує, мила, Що заповідала любов, І у її прозорих жилах Біжить отрута, а не кров. І досі я живу у світі Ради таємної мети: Обидва ми, сліпі, як діти, Підемо на гірські хребти, В край білохмарий, небувалий, Місцину кіз і дивних див Троянди рвати, що опали Під співи мертвих солов’їв.
|