|
Мерехкотять одноманітно все з тим же болем дні мої. Троянди висохли самітньо, і помирають солов’ї. Вона печалиться щоразу, коли несе свою любов. Під її шкірою з атласу отруєна нуртує кров. Допомагає мрія жити, що зможем всього досягти. За руки візьмемось, як діти й підемо на гірські хребти, туди де білих хмар гірлянди, серед садів, серед гаїв, зів’ялі ті шукать троянди і слухать мертвих солов’їв.
|