|
Помаранчова червінь неба... Поривчастий вітер гойдає Горобин криваві грона. Доганяю коня, що втік, Повз шиби теплярень, Повз грати старого парку І став лебединий. Рудий і кудлатий, поряд Мчиться мій пес, Що він для мене миліший Навіть від рідного брата, Його пам’ятатиму я По тому, як здохне він. Стукіт копит – частіший, Вище і вище – порох. Важко догнати коня Арабської чистої крові. Сісти, либонь, доведеться, Задихнувшись, на камінь Плаский і широкий І подивляти тупо Помаранчову червінь неба, І тупо вслухатись В пронизливі крики вітру.
|