|
Не весь час чужа і горда ти, Й мене ти не хочеш не завжди. Тихо й ніжно, наче уві сні, Інколи з’являєшся мені. Пасма на чолі твоїм лежать, Їх мені не вільно цілувать. І горить очей великих зір Магією місяця і зір. Ніжний друже, лютий враже мій, Кожен крок у тебе всеблагий, Наче йдеш ти серцем навпрошки, Зорі розсипаючи й квітки. В тебе це не знаю звідкіля, Тільки чом ти світиш так здаля, І тому, хто був з тобою мить, На землі вже нікого любить?
|