|
У покинутій вбогій домівці за зчорнілим скелетом паркану крук старий і обідранець ниций вели бесіду про несказанне. Крук старезний, тривожний як завжди, граяв зрушено і трепетливо, що йому на розвалищах башти та наснилося дивнеє диво: як, шугаючи у піднебінні, він забув їх домівку злиденну, що отримав він стать лебедину, і монархом був злидень нікчемний... Плакав злидень безсило і глухо, ніч важка із небес напосіла, – прохожала проскочила духом, захрестилася часто, несміло.
|