|
Навкруги круті незнані гори, Де сніги перетина екватор; Висли в небі димному кондори, Заблукав у горах конквістадор. Навмання він довго йшов без їжі, Кінь сконав, та під гірським уступом Він знайшов собі затишну хижу, Щоб лишитись разом з любим трупом. Під гіллям усохлим наостанок Він співав про сонячну Кастилью, Згадував про битви та коханок, Бачив то пищалі, то мантильї. Ні від кого не чекав поради І не знав ні страху, ані злості. Смерть прийшла, і запросив зіграти Він її у вищерблені кості.
|