|
Від корми під багряним навісом Долинають п’янкі аромати В трюм, де гуртом зійшлися зловісним Роздратовані люті пірати. Страх таємний серця їхні лиже, Ще нестерпніш служіння сліпе їм, І вони вимагають сміліше Поквитатися з юним Помпеєм. В рабстві служать йому стільки часу, Хоч не скуто їм руки залізом, І не сміють ступить без наказу На корму під багряним навісом. Знову заклик звучить войовниче Із юрми куртизанок веселих. То Помпей. «Гей, собаки!» – він кличе, – «Де вино? Висихає мій келих!» І над морем пустельним і пінним Неохоче підвівшись на лікті, Посипає товченим рубіном Він ретельно доглянуті нігті. І про помсту полишивши й мову, У покорі принишкли пірати І підносять, плазуючи, знову І вино, і квітки, і гранати.
|